Роман крізь час - Люсі Лі

- Ну добре, — стримуючи роздратування цижу крізь зуби. - Тільки не довго. 

- Дуже швидко, — одразу радісно якось двозначно сповіщає мені Поль. - Чекай мене через десять хвилин, в альтанці.

Перед тим як піти, я для перестороги розказую куди збираюся йти,  Темному. Йому звісно було набагато легше пояснити ситуацію із зустріччю з Полем ніж буде Максиму. Правда довелося трохи прибрехати, що зустріч несе виключно діловий характер, щоб не наплів зайвого Свердлову. На що Тимофій лише байдуже хмикнувши, повідомив, що уповноважений охороняти мене за будь-яких обставин. Тому його все одно не вдасться позбутися, але так і бути наш із поляком інтим не порушить. 

А мені того і треба було, щоб хоч хтось був поруч, бо щось цей Поль, зі своєю настирністю мене вже трішки лякав. 

Поки чекала Поля в затишній альтанці, що була обвита лозами дикого винограду, сидячи в плетеному кріслі ще раз встигла пошкодувати про свою витівку із цим побаченням. І взагалі про те, що обдурила Максима. І тільки я мала намір покликати Темного, щоб повернутися у свій готель, як в скляні двері несподівано впливає величезний букет червоних троянд, а слідом і сам Поль з пляшкою шампанського..

Ну це вже щось, можливо цей невдалий вечір ще можна врятувати. Але навряд чи пляшка ігристого зможе виправити перше враження від поляка.

- Привіт красуне, скучила? - знову сяє своєю бездоганною усмішкою Поль. - До тебе не дістанешся, довкола стільки охорони, — говорячи це, чоловік багатозначно коситься на двері. Мабуть, натякає на  Тимофія що стирчіть біля виходу у двір. - Але не хвилюйся, я йому сказав що він вільний на сьогодні, додому я тебе проведу сам, — знову двозначно підморгує. 

- І що Тим послухався? - саркастично перепитую, бо не на хвилину не вірю, що той, когось буде слухати окрім Максима. Занадто добре я цих двох знаю. 

- Ну звісно, — наливає мені повний бокал шампанського Поль. - Навіщо тобі якась там охорона, коли в тебе є я. 

- Ну звісно, — пирхаю у відповідь. Все-таки який цей Поль самовпевнений, аж до нудоти. 

Найближчі кілька годин мені із Полем було доволі весело, особливо якщо брати до уваги що пляшка з ігристим виявилася літровою. Бо я встигла за цей час добре набратися. Напевно це на мене так вплинуло життя з Іркою.

Коротше я на лекалася до такого стану, що навіть цей зануда Поль мені здався цікавим співрозмовником. 

За час розмови згадали про дитинство, батьків і навіть припустили, що наші прабабки могли бути знайомими. 

І все було ніби чудово, рівно до того моменту, поки цей збоченець зненацька не поліз до мене з поцілунками. 

Не чекаючи такого повороту, я не відразу реагую та вмить опиняюся притиснутою до плетеного сидіння дивану. Зверху навалюється велике тіло, талію боляче стискає чоловіча долоня, а руки перехоплюють за зап'ястя, і вони опиняються закинутими над моєю головою. 

Вологий язик вже обслинює мені підборіддя, намагаючись проникнути в міцно стислі губи. А я навіть не можу покликати на допомогу, бо боюся, що як тільки відкрию рота, він засуне туди свій мерзенний язик. 

До горла вже підступала нудота, але в якийсь момент я все-таки спромоглася вивернутися, та різко зігнувши ногу потрапила коліном прямо чоловікові в пах. 

Чоловік заревів наче звір та випустивши свою здобич зі своїх загребущих рук скрутився на підлозі. 

Схопившись не обертаючись одразу метнулася до рятівного виходу, тільки краєм вуха вловивши хрипке:

- Сука! 

Вилетівши з альтанки одразу кидаюся до рук Тимофія.

- Тим, швидше увези мене звідси, будь ласка.

- Добре, — без зайвих питань відповідає чоловік. - Машина припаркована біля чорного виходу.

Швидко йду за ним навіть не обертаючись, та про себе дякую Темному за те, що не став ставити зайвих питань, а лише мовчки посадив мене в машину та відвіз до готелю. 

Мені зараз було настільки погано, що я ледь стримувала себе, щоб не розплакатися прямо перед ним.