Роман крізь час - Люсі Лі

Боже який сором. 

- Чим вдячна ранньому візиту? - неохоче відсторонюючись, даю можливість чоловіку пройти до номера. 

- Невже я тебе розбудив, — питає Макс, жадібно оглядаючи мої голі колінця, що стирчать з під коротенької футболки.

- А що не видно? - похмуро повідомляю, від гріха  швидко натягуючи на себе халата.

- Бачу, — ще ширше задоволено посміхається чоловік. 

- І що ж вас так насмішило Максим Вікторович? - невдоволено скидаю брів та з викликом впираю руки в боки. 

Ти диви, розбудив не світ не зоря, та ще й глузує. 

- Пробач, нічого не насмішило, просто ти дуже мило виглядаєш.

- Ага, особливо з ранку і невиспана, — буркочу собі під носа. - Чим зобов'язана вашій увазі, — нетерпляче обриваю чоловіка. 

- Зайшов, щоб запросити тебе на невеличку екскурсію по місту, якщо ти звісно не проти?

- У мене є можливість відмовитися? - тяжко зітхнувши, роблю спробу залишитися у номері, досипати.

- Звичайно є, але я вже все розпланував та білети до парку розваг купив.

- Зрозуміло, — закотивши очі, тягну. - Це означає що ні, я не можу відмовитися?

- Так, — зовсім вдоволено повідомляє.

- Тоді дасте мені десь пів години на збори?

- Звичайно, — відповідає Макс та стрімко прямує до крісла біля мого ліжка. 

- І поки я вдягатимуся, я попрошу вас почекати за дверима мого номера, — хмикаю.

- Добре, — вже менш радісно відповідає Макс, та неохоче виходить за двері. 

Хм, а що він хотів, щоб я перед ним у спідній білизні туди сюди шниряла, ага зараз. Тримай кишеню ширше. Я ще взагалі не впевнена що після цієї поїздки й далі буду на нього працювати. 

Я доволі швидко збираюся, вмившись, зробила легкий макіяж, та розпустила волосся. З одягу, зробила перевагу у сторону ніжно-рожевої сукні, стриманого крою. Мені чомусь захотілося мати добрий вигляд поряд зі Свердловим, наче ми пара. 

Хоча звісно це не так. 

Він же не пропонував мені побачення, лише прогулянку. Але чому у мене відчуття що це не проста зустріч двох колег. 

На плечі я накинула бежевий тренч, та взула в тон йому туфлі на низькому ходу. І в такому вигляді випурхнула (виповзла), до невгамовного шефа. Якому чомусь не спиться у єдиний вільний ранок.

Прогулянка дійсно виходить доволі цікавою. І я вже через пів години зовсім не шкодую що довелося відірвати голову від подушки. 

Перше куди везе мене Максим, це тематичний парк "Universal Studios Hollywood". Це чудове та неймовірне місце. Всім раджу відвідати, хто планує поїздку до Лос-Анджелесу. Неможли́во яскраві атракціони, всілякі живі шоу, що створюються за мотивами легендарних фільмів, та ще купа всього цікавого.

- Ну що, як тобі поїздка на найбільшому колесі огляду? - питає мене Максим, коли я із задоволенням доїдаю третю порцію ванільного морозива. 

- Неймовірно, — випалюю на емоціях. - А ось ті гірки, то зовсім захопливо. Настільки що, мабуть, я тепер довго не забуду те відчуття нудоти, коли ми висіли вниз головами.

- Ти так тоді позеленіла, що я без жартів думав що тебе знудить, — пирхає зі сміхом Макс, — А тебе навпаки попоїсти потягнуло.

- Це все від стресу, — трішки ображено відповідаю. 

- Ну все, не ображайся маленька, — несподівано притягує мене до себе Макс, і …цілує у скроню. 

В мене від несподіванки навіть рот відкривається, а від дотиків чоловічих теплих губ до моєї шкіри, по тілу одразу табуном біжать мурахи. 

Бог мій, це взагалі можливо так реагувати на звичайні обійми. 

Стрепенувшись ошаліло дивлюсь в темні очі свого шефа, та навіть на мить забуваю слова потопаючи у їхній заворожливій імлі. 

Сама не розумію як теплі губи, у поцілунку ковзають до моєї вилиці, а потім не сміливо торкаються губ. 

- М-м-м, Яка ти смачна крихітко, — з присмаком тягне ніжно цілуючи мої вуста. 

- Ні, — опам'ятавшись, відсахуюсь від Макса як ошпарена, хоча сама ладна розтанути від цього поцілунку наче оте ванільне морозиво що в моїх руках. 

- Пробач, я не хотів тебе злякати, воно якось саме вийшло, — розгублено тараторить. - Ти поряд і мені знову важко тримати себе у руках, — хапаючи мене за руку пронизливо дивиться в очі.

- Нічого, — висмикую свою долоню із його захвату. - Сама винна, мені не потрібно було погоджуватися на цю зустріч.

- Мені прикро що ти так вважаєш, — з непідробним сумом хрипить Максим. - Тоді, мабуть, на цьому ми прогулянку і зупинимо. 

- Мабуть, — опустивши очі, тихо відповідаю.

А що мені йому сказати. Що він мені подобається, що сама кожного разу наче на крилах біжу на роботу, щоб його побачити. Що від кожного його погляду, та випадкового дотику ладна на стіну лізти від щастя. Ні, я ніколи не зізнаюся у своїх почуттях до нього, бо не хочу, щоб мені знову було боляче. 

Взагалі, прогулянка з Максимом, якщо не брати до уваги той поцілунок, пройшла дуже приємно. Ми насміялися наїлися всяких солодощів та смакот, які безперервно мені купував Макс. Було відчуття, що ми не підлегла та керівник, а старі добрі друзі, які давно не бачились і за час розлуки усвідомили наскільки дорогі одне одному. 

Щемляча ніжність до цього чоловіка стискаючись у тугий вузол, лоскотала всередині. Насправді мені не хотілося обривати цей поцілунок, а зовсім навпаки, хотілося пригорнутися, торкнутися пальцями його щоки, зазирнути у темні очі. Поряд із ним я знову відчула себе, малолітньою закоханою дурепою. І як тепер мені з цим бути далі, я навіть не уявляю. 

У свій номер я потрапила вже після обіду, до благодійного вечора, та назначеної Полем зустрічі, на яку мені вже не хотілося йти, залишалося лише кілька годин. Потрібно було якнайшвидше привести себе до ладу. А мені хотілося зовсім іншого. Залишитися в номері й обійнявши подушку насолоджуватися фантазіями про свого шефа, смакуючи подробиці сьогоднішнього побачення.