Його Сніжинка - Горобчик-Кім
- Ти що зовсім вже з глузду з’їхав? Ти довго будеш надзвонювати їй? Вам всім не здається, що ви перегинаєте? Спочатку Любомир з дядьком поперлися в столицю, щоб відвести Сніжану на відпочинок. Бо її по дорозі вовки вкрадуть. Потім постійно їй дзвонили. Дістали навіть власників готелю чи то турбази, як там правильно. Тепер ви весь день один з поперед одного наярюєте їй по телефону. Їй двадцять один!!! А не шістнадцять. Дайте їй спокій. Вона, щоб втекти від вашої опіки поїхала навчатися аж в столицю. Дивуюсь як не за кордон?!
- А я дивуюсь твоєму спокою. От чому ти така спокійна? – я не розумію моя маленька крихітка десь так далеко від мене, а їй хоч би хни.
- Я спокійна, бо знаю і довіряю Сніжана. Вона знає, що хоче від життя і там вона не сама з нею Денис і Єгор. Вони їй не дадуть влізти в халепу. А про образу.... та твоя донька сама кого хочеш образити вона ж альфа при чому геть плекана...- договорити їй не дав дзвінок мого батька. З якого я дізнався, що моя принцеса вийшла на зв’язок, а головне, що вона там знайшла істинного. Обуренню моєму не було меж. Який істинний вона ж ще зовсім юна моє янголя.
- Тато стій! Тобто він вихопив телефон і почав розмовляти з тобою. Все зараз я їй подзвоню.
- Що там знову сталося?
- Наша донька знайшла істинного.
- Ух ти аж цікаво, хто він. Щоб приручити наше бісеня треба мати сталеві яйця. – говорить і сміється. Клас їй смішно. У мене зараз пар з вух валити почне, а їй смішно.
- Це щоб виховувати її потрібно було мати сталеві яйця і міцну психіку. А цьому її істинному вже залишається лише любити моє янголятко.
- Коханий, янголя вона лише у твоїх очах і з тобою. Повір мені. – далі я вже не слухав, що говорила кохана, а набирав номер доньки та вдихнув з полегшенням почувши її голос, а от коли в розмову вліз її так званий чоловік я просто диву давався де у мене бралося терпіння говорити з цим нахабою.
- Він мені не сподобався. Нахабний, зухвалий занадто впевнений в собі.... і...
- Нікого тобі не нагадує? – запитала дружина і сіла мені на коліна. Взявши моє обличчя до рук.
- Ти просто ревнуєш. Не бійця вона завжди буде твоєю принцесою. Ось побачиш, а той юнак, якщо він істинний для доньки значить ідеально для неї підходить. Хвилюватися треба було б якби вона просто почала зустрічатися з якимось вовком.
- Може ти й права?
- Я права. – кохана мене обійняла і почала заспокоювати. Ніколи не перестану дякувати богам за таку дружину. Ну нічого приїдуть вони завтра я поясню йому правила життя з моєю донечкою. Як я пережив ще ніч і пів дня я не знаю. Любомир обірвав телефон. Сказав, що він теж повинен бути присутній на цій зустрічі-знайомстві.
-Цікаво в якості кого ти тут будеш? – вже гарчав я.
- Не знаю. В якості дядька.
- Не зли мене ще більше. Ти тут будеш зайвий. Прийде час і ти з ними познайомився, а зараз сиди вдома і займався справами зграї. Своєї зграї! А не моєї родини! - все дістав в край. Вона моя донька, а не його.
-Ну все готово вони скоро? -Сніжинка написала, що через пів години будуть.
-Ну, почекаємо. Цікаво хто він. Це повинен бути сильний вовк раз він пара нашої дівчинки.
- Ти щось занадто весела і спокійна. Тобі не здається?
- Ні. Це ти занадто напружений.
- Мені він не сподобався відразу.
-Ти його не бачив навіть.
- Я його чув. Мені цього достатньо. Він мені не сподобається...
