Його Сніжинка - Горобчик-Кім

 До    моєї   зграї  ми   виїхали   проти   ночі,   бо   мали   встигнути  все   до   повні.   А   вже   на  повню   бути   разом   і   на   самоті,   щоб   мати   змогу  поставити   шлюбні    мітки  один  одному. – так  мені  пояснив  Світозар  причини  нашої  пізнього  і   поспішно   від’їзду. 

- Слухай,   а   чого   чекати  якщо  тобі   аж    так   не   терпиться,  то  я   можу    вкусити    тебе   зараз. - ляпнула  я  вночі.  Коли  ми  зупинилися  трохи   поспати  в   машині.  От    хто    мене  за    язик смикав?   Тепер   сиджу   з  укушеною   шиєю.   Причому  кусати   мене   в   людській  формі. 

- Ну   не    дуйся   хочеш  укуси  мене. – підставляє   мені  шиї  Світозар.

 - А   знаєш    хочу. – говорю  і  вгризаються  в  вигин  його  шиї.  І   чомусь   це   так   збуджує.  Причому   не    лише   мене.

 - У   тебе    там   вже   не   болить? – запитує   тихим    голосом   Світозар.   Сил  вистачило  лише  покачати  головою.  А  далі  я  сама   накинулась   на   його  вуста   з   поцілунком.    Я  отримувала   таке   задоволення  від  банального  поцілунку,   що  вперше  в   житі  захотілося  більшого. 

- Якщо  ти   не   припиниш  так  стогнати,   то   отримаєш  досвід  сексу  в  машині   прямо  зараз. 

- Я    згодна.-  і   плювати,  що  вже майже    ранок    і   ми    стоїмо    на  узбіччі.  Хай   не   дуже   багато  машин   їдуть    повз,   але      проїжджають.   Деякі    навіть сигналили.    Добре,   що   у   Світозара    машина   універсал   і  скло    тоноване.   Для    великої   родини    вона     ідеальна   ну   і   для  сексу,   як    виявилося    теж.  Віддихавшись   від    оргазму  і  задоволено    милуючись   свіженьким    відбитком    моїх   зубів  на    його   шиї    я  заспокоїлась.    Що   правда   зовсім    трохи.    У   мене    вже   зуби     гуділи    вкусити   його   іклами   вовчиці.   І    це      мене   трохи   лякало,     зовсім    трохи.   І    ось    ми    заїжджаємо   на   територію    моєї      зграї.   Я   ловлю     здивовані   погляди    членів    мого   селища.   Заїхавши   у    двір    я    помітила   батьків  на   ґанку   ну   і    дідуся    куди   без   нього. 

- А    дід    Богдан    і   дядько   Любомир    де?   Чому   не    всі   зібралися?!

 - Скоро     приїдуть. - ні  ну   вони   знущаються?    Чи    можливо   тато    жартує?

 - Доня     кого   ти   слухаєш.   Сьогодні   ніхто   не   приїде.  – мамо    вийшла    вперед    і   обійняла     мене.    А    батько   не   відриває     погляд    від    Світозара,    як    і    дідусь. 

- А   ти    істинний    нашої   доньки? – запитала   мама   не  випускаючи    мене    з   обіймів.

 - Так.    Я    Світозар.   Тепер   я   знаю   в   кого    моя   Сніжинка  така     красуня.

 - О,    дякую.   Вона  хоча   і   схожа  на   мене    зовні,   але  характером     вся   в   батька  пішла.   Ходімо    в   дім   ми  вас  вже   зачекалися. –  я   обережна   звільнилася    з    маминих   обіймів    і    переплівши    наші   зі  Світозаром   пальці    повела   його   в   будинок.  Ми   сіли    за   стіл.    З   початку    була    гнітюча      тиша. 

- А    де    ви   познайомилися? – мама    видно   вирішила   почати  перша.

 - В   лісі.   Мій   будинок   для  відпочинку  знаходиться   біля  річки    де    відпочивала   Сніжана. –  спокійно    відповів  мій    хлопець. 

- А   ти  часто   там    відпочиваєте? 

- Останній    рік   так.   Моєму   звіру    потрібно    давати   більше   свободи. 

- А   ти   хто?   Ти     наче   вовк,   але   запах   незвичний   трохи   дивний. – приєднався   до  розмови   тато.   На   диво   дід  мовчав,   лише    спостерігав. 

- Я    гібрид,   монстр,    перевертень...   назв    багато. – говорить   так    спокійно  і  впевнено   наче   ми   про   когось іншого    балакаємо. 

- Я   думав    вас   вже   не   існує. – озвучує   свої    думки    тато.

 - Існуємо    причому    я   такий   не    один   у    мене   є    брат.

 - А    ти   вмієш    себе   контролювати?   А   то   я   багато  читав   про   випадки... 

- Так     вмію.    Я   навчився   це  робити.    Зараз   ми   навіть  говоримо   один    з   одним. 

- Тобто? 

- Ви    не   говорите    зі   своїм   вовком,    а    лише   відчуваєте   їх, а   ми    монстри   можемо  говорити    зі    своїм   звіром.   Я  знаю,    що   він   хоче,    а   ще    я  знаю,   що    не  зашкоджу   вашій  донці   якщо   ви   про   це.

 - Так   я   про   це!   І  ти   мені   не  подобаєшся.   Я  тобі   не   довіряю.  Тому   на    повню   ви  тут   залишитеся   тим   паче,   що   вона    сьогодні  вночі. 

- Це    вже    не     вам   вирішувати, а   мені   та    Сніжані.   Тож   ми   ще  трохи    побудовою    у   вас  і  поїдемо. 

- І    застанете    повню    в   дорозі?   Ти    хочеш     моїй   донці    поставити   мітку    в    машині  на  узбіччі    дороги?! – батько  закипає   і  навіть   привстає  зі  столу. 

- Це   вже   не   вам   вирішувати.

 - А   кому,    тобі   чи   що?  Моя   донька    заслуговує    на   повагу   і    дотримання    традицій   тож   ви   залишитесь  тут. – судячи  з  усього    тато   поступатися   не  збирається,     як  і   Світозар,  до  речі    теж.

 - За   традиціями    вона    вже  моя   і   лише    я   вирішую   де  і  коли    ставити   мітку.- Світозар  почав    ричати.

 - А   ти   тут   не   ричи.  Ти   у   мене   в   будинку   і   мені  плювати   хто   ти!   Вона   моя  донька     і    я    її   честь  захищатиме     навіть  ціною   власного    життя. – я  знала,  що  тато   мене   любить,   але   не  думала,  що   аж   так   сильно. 

- Ніхто    не   планує  запитати,   що   хочу   я?! – відразу   чотири   пари  очей    перевели   здивований  погляд   на  мене. 

- Що   ти   хочеш   цим   сказати? – запитав    трансформованим  голосом   мій  істинний. 

- Те   й  хочу.   Я   не  розраховувала,   що   мені   так  швидко    зустрівся    істинний,  але    майже    мовчу   з   цього  приводу.  А   тепер   ти    вирішуєш   де   і   коли    ставити   мені   ту   дурну   мітку.