Його Сніжинка - Горобчик-Кім

 - Де   ти   була? – підбігли   до   мене   Тамара   з   Єгором. 

- Ми    вже    не    знали,   що   й  думати    Денис   повернувся  злий    як    три    чорти    та  відмовився     пояснювати    де   ти.     А    тебе    й    слід   зник.   Твій    телефон    не   замовкав   тому    я    перевела    його   в   вібро     режим,    а   от  відповісти  твоєму     татові   не    наважилася.  - Тамара   простягла  мені     телефон    на    якому   було    вже   сорок   сім    пропущених    від    батьків   та  дідів.    Все,    мені     кришка.

 - От    і    добре,    що    ти    не   лізла    в    мій    телефон. - гримнула   я.    Хоча    не     повинна    була,    подруга    нічого    поганого    не    зробила. 

- Вибач.    Я    не    мала     причин    на    тебе     кричати.    Ти    все   правильно     зробила.    Я    просто....

 - А    це    хто? 

- Це    мій... 

- Я    її     майбутній    чоловік.    І  істина      пара.   А   ти    подруга?  Та    омега    судячи    з    запаху. - відповів    Світозар    який    спочатку   чемно    відійшов   давши    мені     змогу    поговорити     з    друзями. 

- А    ви?    Вовк? – з   острахом  запитав    Єгор. 

- Можна   й   так    сказати. 

- А   ти    хто?

 - Я    друг    Сніжани   ми   вчимося  в    одному    університеті... 

- Можна    на    ти.   А   де   той   хто був   зі    Сніжаною   вчора?  – обірвав     розповідь    друга. 

- Ти    про    Дениса?

 - Напевне     так. 

- Він.    Поїхав   в   місто.    Ще    дві  години     тому.    Сказав    у   справах     скоро   повернеться.  – розгублено     відповідає    Єгор. 

- От    і    добре     почекаємо    його   тут.     Ти     поки     поспілкуйся    з    моїми    друзями,     а   я   піду   поговорю    з   батьками. 

- Ні,    я     з   тобою. – так  глибокий    вдих    і    спокійний    видих.    Так    наче    мама    вчила    мене    заспокоюватися    в    дитинстві.

 - Ти    ж    не    відстанеш?  Так? – зітхаючи    запитала    я. 

- Не     відстану. – знову  згрібає    мене    в    обіймах    в   яких   я   тону.    Не    можу    сказати,    що   мені    не    комфортно,   але   чомусь    мене    бісить   його    така    поведінка    він    постійно намагається   мене   обійняти.   А  ще    мене    бісить,  що   мені  це  подобається.

 - Привіт     дідусь.    Що    хотів?  – я    вирішила     подзвонити    дідові.    А    що?      Мені    потрібен  був    хтось,    щоб  захистив    мене    від   батьків.  Відчуває   моя   душа    чи  то   дупа,    що    отримаю   я   під   перше    число.

 - Хвала    небесами    ти    жива.   Ти     де    була?!   З    тобою    все   гаразд?! – почула   я   схвильований    голос    діда.

 - Діду    ви    вже   зовсім   перегинаєте    я   не   виходила   на  зв’язок   лише    добу. 

- Не   лише    добу,    а    АЖ    ДОБУ!    І    хто    там   ричить   на  задньому   плані?   То  Денис   з  тобою. 

- Ні.  – ой,  а   чому  Світозар  п'ятнами     пішов? 

- Це...   тут    таке    діло....   я  зустріла     істинного....   і....   ми... - я    м’ялась     і    вперше   в   житті    не    знала,    що   сказати  дідові. 

- Дай    мені    слухавку.  – прогарчав     Світозар    і    вихопив  телефон    не дочекавшись   згоди.

 - Доброго   дня.    У  вас   є  запитання   та    претензії   до  моєї    дружини?!    Я   вас    слухаю.    Ага.     Добре.    Ні.    Ми  прийдемо     коли    я   вирішу.  –  я    зависнула   від    того  що  почула.    Мені    мовчки    віддали  телефон. 

- Алло    діду    ти   ще   там? - забрала   я   свій   телеяон.

- Так.   Ми   вас   чекаємо   завтра.  – і   чому   дід     такий    радісний. - Як   ти   посмів   так    говорити  з  моїм   дідом? – телефон   почав  вібрувати    в    моїх    руках  і  відволік    від   розмови.   Дзвонив    тато   тож    не  відповісти    я    не   могла.  Тато  почав    мене   сваритися    і   мій  телефон   був    знову   відібраний. Світозар    коротко   і   досить   сухо   відповів   на    запитання   батька   і   повідомив,   що   завтра  ми     прийдемо   і   вони   познайомляться. 

- Ти    зовсім     збожеволів.   Ти   все   вирішив    за    мене? 

- Так.    Ти    тепер    моя   дружина  і    всі    проблеми    вирішуватиму  я.     Вони     на     тебе    кричали.  

- Вони    хвилювалися.    А    що   ще    ти    будеш   за   мене  вирішувати?!   Може    і   довчитися   не    даси,  а  відразу   в    декрет    відправив?! 

- Було  б    добре,   але  ні.  Ти   ж наче   поки   дітей    не    хотіла.   Чи   вже    передувала. –  якісь   дивні    нотки    надії    з’явилися   в  його  голосі.

 - Ні   не   передувала.-  гримаса   я. 

- Тоді     дітки   у  нас  з’являться  трохи   пізніше.   Такі   речі  ми    вирішуватимемо   разом,  а   от   кричати       на    тебе    я    нікому  не   дозволю   і   мені   байдуже  хто   це   буде   твій   батько   чи    дід,  чи   будь-хто   з  твоєї   родини.   Ясно?

 - Ага. – з’язвила  я   і   судячи   з  виразу   обличчя   і  моїх   внутрішніх   відчуттів   мені   не   повірили.   Шикарно  я  тепер   вмію    відчувати    його   емоції.  Цікаво,   а    він    мої   теж? 

- Для   мене   це   все   теж   нове.  Тож    дай   нам   шанс.   Добре?  – мене   згребли    в   охабку    і   повели   до    якогось   автомобіля. 

- Це   що? 

- Моє    авто    я    завжди   його   тут   залишаю.   Поїхали    до   твоїх    батьків.   Твої    речі   зберуть   і    перенесуть    до   мого будинку    в   лісі   після  знайомства   з   твоїми   та   моїми   батьками   ми   сюди  повернемося   для   усамітнення. - чудесно   за   мене   все  вже  вирішили.   Ох    відчуваю   мого  терпіння    на   довго  не  вистачить.