В серце Небесних гір - Михайло Тимофійович Погребецький

О сьомій годині вечора наші палатки вже розставлені на старому місці біля лісової полянки під піком Нансена. Стомлені від тяжкого шляху, ми зразу ж лягаємо спати.

Вночі всі прокидаємося від оглушливого гуркоту. Вискакуємо з палаток. Обвал! Здається, що кам'яний обвал несеться прямо на наш табір. Новаки охоплені жахом. Ми заспокоюємо їх. Адже всі члени експедиції, які вже побували тут, знають, що табір поставлений у безпечному місці і каменепад йому не загрожує. Потік каміння пролітає своїм постійним руслом збоку від нашого табору.

У тривожному сні проходить решта ночі. А вранці на базі вже кипить робота. Ми готуємося до штурму Володаря неба.

До Хан-Тенгрі виходимо групами. Першою йде група Шиманського. На в'ючних конях вона везе бамбукові жердини з прапорцями. Завдання групи — намітити по льодовику Інильчек трасу до Хан-Тенгрі для кінного транспорту і встановити по всій трасі пізнавальні віхи — жердини з червоними прапорцями.

Слідом за першою йде друга група на чолі з Васею Головком. Орієнтуючись по розставлених віхах, вона повинна прокласти дорогу до південного схилу Хан-Тенгрі. Учасникам цієї групи доведеться розчищати шлях на моренах від нестійких і гострих каменів, прорубувати на крутих крижаних схилах широкі стежки, засипати моренним щебенем слизькі місця, оголити засипані снігом тріщини. З другою групою відправляємо і табірне майно, продукти, фураж.

У чотирьох місцях — біля озера, на середній морені проти льодовика Комсомолець, проти льодовика Зірочка і на морені біля підніжжя Хан-Тенгрі — будуть нап'яті палатки з запасами фуражу, продуктів і інвентаря для дослідницьких робіт.

Дві високогірні палатки збираємося встановити на західному схилі Хан-Тенгрі: одну — на сніговому плечі, який добре видно з льодовика Інильчек; другу — на тому ж схилі на висоті 6200–6300 метрів. Нелегке завдання! Але його охоче взялися виконати Шиманський, Цауберер і Головко з носіями. Для цих висотних пристановищ відправляємо окремий в'юк з палатками, альпіністським спорядженням, запасом сухого спирту, консервованих продуктів і теплого одягу.

Третя група — Демченко, Гаєвський, Тарасенко, Кюн і кілька носіїв, — яка буде досліджувати льодовик і наносити всю цю труднодоступну ділянку на карту, виходить до кінця язика льодовика Інильчек ставити мітку. Так завжди роблять гляціологи — дослідники льодовиків. На мітці позначається засічка, дата заміру і прізвища тих, хто робив вимірювання. Через рік нові проміри визначать, наступає чи відступає льодовик і на яку відстань.

Останньою йде наша трійка — я, Тюрін і носій Беше. В долині залишаються Коновалов і Барков — тут вони будуть проводити геологічні роботи, — а ми вирушаємо доганяти групи, які вже вийшли на льодовик. Увечері ми вже на Зеленій поляні. Це перша наша база. Стоїть палатка, в ній — запас сухих дров. Тут товариші повинні були залишити для нас свої повідомлення. Шукаємо.

— Є пошта! — вигукує раптом Беше. Він перший побачив на камені під консервною банкою притиснутий сланцьовою плиткою клаптик паперу.

Виймаємо кілька папірців. Верхній — записка групи Суходольського.

— «Група Центральної ради ТПТ[71], — читає Тюрін — під'ївши кашки і перебуваючи в благодушному настрої, шле привіт товаришам українцям, вибачається за деяке знищення їх дров і від чистого серця бажає благополучного шляху».

Це писав Ілля Рижов, дотепний, життєрадісний і найбільш товариський з групи московських альпіністів. А ось кілька слів від Шиманського. «Готуємося до організації баз на Хан-Тенгрі. Завтра о другій годині ночі виступаємо. Через п'ять днів сподіваємося виконати поставлені завдання. Беремо продуктів на сім днів. Частина льодорубів загинула. Загинули й сухарі, попавши в воду при падінні коня. Льодорубів і сухарів! Останніх майже немає».

Записка Гаєвського трохи стривожила нас. Він повідомляв, що почуває себе погано, але наполегливо продовжує роботу. «Через три дні думаю бути біля Хан-Тенгрі. Не забудьте захопити що-небудь від безсоння».

Поки ми читали записки, за палаткою почулися кроки і чиїсь гучні голоси. Це два носії з групи Суходольського. Вони скинули свої мішки, сіли біля входу в палатку і, перебиваючи один одного, з причитаннями і вигуками жаху стали розповідати про страхи, що охопили їх на льодовику Північний Інильчек. Мені ясно: вони дезертирували, боячись іти на Хан-Тенгрі.

Ранком, по дорозі до озера, ми зустрічаємо ще одного носія з групи Суходольського. Це відомий мисливець Горцев, хороший прохідник у горах, смілива і пряма людина. Він розповідає, що допоміг перекинути вантажі москвичів на гумовому човні за озеро і пройшов з ними по Північному Інильчеку під самі схили Хан-Тенгрі. Коли ж керівник заявив, що група хоче підніматись на вершину, він навідріз відмовився від цієї «божевільної справи», одержав розрахунок і пішов.

— Адже це вірна смерть! — говорить він. — Хіба з таким вантажем можна ходити по цих скелях? Хлопці — орли, але ж у мене вдома велика сім'я. Треба ж голову мати на плечах.

— Так, багатьох лякає легендарний Кан-то… — задумливо говорю я.

— Але багатьох і вабить до себе, — відповідає бадьоро Тюрін.

— Що ж, і це вірно. Нас він не злякає.

Минувши озеро, ми прямуємо на Південний Інильчек. Йдемо деякий час мовчки, ледве волочимо ноги. Раптом Тюрін зупиняється.

— Шлях!

Попереду на високій бамбуковій жердині майорить на вітрі червоний прапорець. За ним другий, третій… Це і є Хан-Тенгрінський «шлях», прокладений групами Шиманського і Головка. Сніг тут утоптаний, у льоду місцями видовбані східці, стежка розчищена від каміння, де-не-де вимощена плитами. «Шлях» веде через весь льодовик. Надвечір він приводить нас до палатки, що стоїть на морені проти льодовика Зірочка.

Назустріч нам виходять Кюн, Тарасенко і Качуровський. Вони чекають Гаєвського, який закінчує зйомку на льодовику.

— Тільки що повернулись із верхнього табору на морені біля