Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

вже було. Ця мелодія вже вела колись тебе, ця рівнина була пустельна, і туман над шляхом падав легкими пасмами. Твій народ чекав тебе: і той, хто грав на площі, чекав тебе, і зранені, перед полем шибениць чекали тебе, і сміливі, горді, красиві, з мечами в крові чекали тебе. Але ти пройшов поруч, і зараз очі багатьох дивляться тобі в спину. Ти щулишся, але я нічим не можу тобі допомогти. Літак підніме тебе, і ти станеш поряд із простором, і будеш мізерно малий. Єси музика наша. 5. «Музика приходить раптово…»
Музика приходить раптово: бар’єри розтрощено, й звуки падають, наче парашутисти з нічного неба. Ляснуло полотно, ниті колиски натягнулись, і трасери куль врізаються в сонне місто. Ти також рвонув кільце, і тебе несе за вітром, наче обвуглену сторінку з блокнота. Ти думаєш, що це сон, але коли місто внизу оживає і починає бити назустріч, тобі стає боляче. Ти приходиш до тями в одній із кімнат висотного панельного будинку. Ти розгублений. Твоя кохана спить, загорнувшись у ковдру, — вона ще майже дитина. Ти шукаєш цигарку тремтячими пальцями, і її вогник виводить тебе з темряви. Вимикаєш транзистор, відчиняєш вікно і бачиш, як вибухають у небі пуп’янки парашутів. Звуки нуртують: іще мить — і ти спалахуєш, мов лампочка, яку вкрутили в патрон. БУРЕМНИЙ СЕЗОН
Цикл
1. «У сутінках вечорових…»
У сутінках вечорових, коли стрімкі силуети стрижів небо розрізали осіннє, у місті глибокому й тихому ми почали наше кохання, як революцію. Пристрасті нашої день — тут, серед цих кварталів, чий старовинний брук залито тінями дерев оголених: погляд твій мимовільний до них доторкнувся, і вітер, зірвавши цю маску спокою, нас розгорнув, як прапор. Темрява впала, вогнями дихало місто навколо. О золота печаль слов’янства, спрага справедливості нас піднімає,