Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Земля скорботи нашої. Цьогорічна павутина над пероном і обриси голого тіла крізь тонкий ситець. Довга ніч поверне поїзди. Ходою тигриці самотнім пероном: молоді стегна роздирають білизну — спрага: біла піна Кіприди у вузеньких трусиках. …Весна надій, весна сподівань великих… 3. «Дощів тяжкий оксамит…»
Дощів тяжкий оксамит вкриє цей край, в дощах — повертатися нам: забуття — єдина невичерпність. Повернемося яблуками зі свого саду: сезон оксамиту триває, сезон вогнів у розбитих вагонах. Жінки на переїздах — наче розкриті роти ночі, волаючої за нами. Довільний рух
Сльота на передмісті. У безлюдному парку — ти з гілкою сосни в руках. Спускаємося сходами до ставка: причал з човнами — у затінку верб, тому місяця звідси не бачимо, лише блискітки кольорові і синя гілка сосни, що гойдаються на хвилях. …Твої губи шукають мене, мокрі від дощу вечірнього… …Вогники цигарок зблиснули на причалі… …У сльотавому передмісті знаходжу твоє кохання… Заходимо в себе, наче забредаємо в воду. Пальці наші сплелися недбало, а вільною рукою піднімаєш все вище спідничку, зібгавши її спереду в кулаці. Крізь соснову глицю, тріски і листя, що гойдається на поверхні, входимо все глибше, відгрібаючи руками сміття, яке хвилі підносять до нас. НІЧНІ МЕЛОДІЇ
Цикл
1. «Чуєш, співають хлопці з Ліверпуля.…»
Чуєш, співають хлопці з Ліверпуля. Ти не розумієш слів, але розумієш почуття. Зараз ти ідеш вулицею, твоя кохана іде поруч тебе. Зупинись і подумай, врешті, немає значення, про що думати. Ще вчора тут усе було правдою. Сьогодні — це історія.