Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

червоні і чорні тіні — поле вогню, з якого ми вийшли, кожен певний себе. Перші лінії світанку вимальовують серце республіки, що б’ється в промислових околицях міста. 2. «О народе, я — частка твоя…»
О народе, я — частка твоя і силу твою усвідомлюю: наче натомлений звір, дихає ввечері місто. Ми дорого за все заплатили. Історія народу — наша історія, історія держави — наша історія, ми собою її написали: в чорному контурі міста спалахи наших серць — очі бика розлючені. — Нашу перемогу ми нікому не віддамо, — сміються хлопці. — У нас вперта кров, і в ній уже нуртує слово страйк. 3. «Передмістя — снігами засипане.»
Передмістя — снігами засипане. Поїзди випливають з туману, медового, молочного, спекотного, поїзди до міста тяжіють, що полум’ям темним своїм в білих снігах жевріє. Незримо наповнює простір звуками і кольорами, легкі силуети будинків, наче листя кленів різьблене, в повітрі пливуть холодному. В тихому світі зимовому, золотаве, струнке, горде, місто, що величі своєї свідоме, химерними барвами сяє. Великим будеш ти, о народе, що столицю свою несеш, як дитя беззахисне на руках. 4. «Люди у светрах.»
Люди у светрах. Вечорами вони заповнюють місто: неспокійні північні характери, буденні в своїх клопотах, великі в своїй згуртованості. Тролейбуси пливуть в розгрузлому снігу, в хвилях ліхтарів і реклам, тролейбуси з обмерзлими вікнами, блискучі, іскристі — люди виходять і заходять, хочуть узгодити себе зі світом: нині це — палац крижаний, наповнений іскрами і теплом колотнечі людської. Люди у светрах, що день віддали плинові ріки, зараз, після роботи, — руки в кишенях, очі, швидкі та блискучі,