Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

придивляються, зважують, все помітити хочуть: сніг цей розгрузлий, машини в заметах, подвір’я заводу і голоси дзвінкі, що в повітрі морозному прожекторів світло гойдають. Затишно їм у цьому світі. Це їхній світ, і вони в ньому — великі. 5. «Цей сад на горах…»
Цей сад на горах — легкий і високий, в снігах — різьблений стежками. Нині безлюдний цей сад. Ми — у ньому, собою його доповнюємо. Світло хистке горобини — червоне і біле, ми між заметів ідемо. Місто — внизу, на причалах лежать катери, вирубані з криги. Місто — як на долоні, справами своїми живе, зіткане з вогнів і туманів. Сад над Видубичем, королівна варязька в слов’янських хутрах. КОРАБЕЛЬНЯ
Цикл
1. «Зоряний легіт…»
Зоряний легіт                    усіх                          водоспадів                                         землі в цьому дощі заблукав                                і шукає,                                           і плаче. Рейд у тумані,                     як в золоті,                                     а кораблі в безвість ідуть,                       розтають                                    і згасають неначе. Літо води              у прозорих                             цямринах                                           долонь. Літо оцих королівен,                             крізь відсвіт                                              кульбаби далі ідуть.               Все проминає,                                  і знов все починається                       рейдом,                                 туманом                                             і кораблями. О будівничі!                  Занурте                             дзвінку                                       пилу в плесо дерев, обважніле,                м’яке,                         гаряче, наче груди варязьких                              вагітних,                                          молодих                                                      королев, що на світанку заснули                                і сни                                       невідомі                                                   бачать. О будівничі… Як молоде вино,                       наливаємо                                     наш                                           корабель в чашу прозору                     оцих риштувань                                           у сосновому                                                            золоті, що, наче мед,                   струменіє                                із ран                                        дерев