Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Увімкни музику — це золото тих, що не мають, це Батьківщина тих, що в дорозі, це народ тих, що спрагли боротьби, — увімкни музику. І подумай, чого ми так любимо історію: в безмірі часу твоя частка не варта гри, але ти почнеш її. Твоя кохана прекрасна, вулиця, якою ви йдете, обсаджена деревами, і, озираючись, бачите, як діти біжать у школу, а бровки хідників і паркани пофарбовано білим вапном. Розумієш: весна. Піт кохання заливає вам очі, коли минає насолода. Візьми цю хвилину з собою і рушай в дорогу. Віднині ви — вдвох, але час не має жалю. 2. «Виходиш з роботи…»
Виходиш з роботи і в магазині на розі, спершись ліктями на стійку, випиваєш свою чашку кави. Друже, озирнися: чого ти такий самотній? Твоя юність пройшла, твоя зрілість нікому не потрібна, твоє майбутнє — безхмарне. Вночі прокинешся і відчуєш спрагу: таке враження, наче тебе розстріляли. Встанеш, вийдеш на кухню, ковтнеш чогось і ввімкнеш транзистор. — Амадею, дай мені розраду. — Людвігу, примири мене з долею. — Джоне, у вас там теж іде сніг? — Друже, ти живеш в епоху телефонів. Набери номер і чекай: ніч лусне, і явиться вона — музика для тебе і тільки для тебе. І тоді відчуєш прикрість — тебе стандартизували, і зрозумієш, що навіть немає кому поскаржитись. 3. «Далебі, тебе зробили зі сталі.»
Далебі, тебе зробили зі сталі. Якщо я стрілятиму впритул — кулі повернуться до мене. Хто з нас народ — ти чи я? Глас народу — глас божий. Хто відважиться сказати, що ми — одне. Стрілець і мішень. Мішень і стрілець. Глянь на дорогу між тобою і мною. Палаймо в мирі. 4. «Літак підніме тебе…»
Літак підніме тебе, і ти відчуєш сльози на щоках. Земля пішла з-під ніг, і тобі здається, що це життя пройшло повз тебе. Повертаєш його назад і враз розумієш, що це