Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

все далі. 2. «Залишається мелодія і сум.»
Залишається мелодія і сум. Глянь, це ти і я, це той день, в якому ми любимо одне одного, це світ, де голоси нашої юності натягнули сталеві троси над затокою, над катерами з обдертою фарбою, над поїздами, що повезли перших. Зійди на цей міст, і назвімо його пам’яттю. Коли підуть останні, залишиться тільки сум, наче вино, настояне на травах: вікно — це неминучість скла, перед яким зупиняємося. 3. «Місто вночі…»
Місто вночі — озеро для птахів перелітних. Вони опускаються в його вогні, і вода тіней змикається над ними. Прокидаючись опівночі, бачимо: сірий морок притрусив місто, наче попіл жарини багаття. Спалахуємо крізь них. Проведи мене цією стежкою: леза мечів залишають свої гнізда (час вирію — час прощань): надто похмура рать, але маю бути там. Рух рядами, наче прокинувся звір, чорнота сталі створює відображення озера. В глибині вод — течія прозора і затока осіння, засипана листям барвистим. Пластика Архипенка
Наших спогадів плутанину і важку зримість предметів, створених нами, ми звідти принесли, де можна світ усвідомити не як безмежну самотність в оточенні тиші, а як силуети будинків у фіолетовім надвечір’ї і, може, контури дерев, розмиті дощем і вітром. …і тепер залишаємо в просторі мармуровий пливкий силует двох коханців, позначаючи цим не нашу мету, а просто доцільність нашого існування між зір, що самотнім своїм світлом схожі на іскринки сміху в зеленавих слов’янських очах. СПЕКОТНОГО ПОЛУДНЯ
Цикл
2. «Земля скорботи нашої.»