Алхімія слова - Ян Парандовський
А тим часом є поети, переслідувані манією абсолютної оригінальності, і вони ні за що не наважаться використати поєднання слів, поки не пересвідчаться, що до них ніхто його не вжив. Навіть подібність у «прийомах», якщо ці прийоми можна знайти в одній з літературних шкіл минулого, вони вважають неприпустимими, а твір геть знеціненим, якщо над кожним його рядком написано, за канонами якої поетики він виготовлений. На щастя, таких поетів рятує неповнота знань: ганяючи й розвінчуючи сумнівні або несуттєві подібності, вони не помічають тут‑таки поряд зухвалих плагіатів, тому що їм невідомі оригінали, з яких ці плагіати робились. Що ж до їхньої власної залежності від чужих зразків, то вони або не усвідомлюють цього, або намагаються її приховати.
Літературний твір передусім має бути «прекрасним мовним явищем». Немає такого письменника, який не зміг би повторити за Кітсом: «На красиву фразу я завжди дивлюсь як закоханий». Хто недооцінює якості стилю, ніколи не втримається в літературі. Тільки гарний стиль забезпечує авторам стабільність. Хто б нині цікавився Боссюе чи Скаргою, якби їхня проза не склала епохи в літературах французькій і польській? Вони б поділили долю сотень проповідників, чиї праці є лише у великих бібліотеках і зберігаються там з ласки або для повноти бібліографії. Якби Таціт писав, як Пліній Старший, його твори мали б цінність лише історичного джерела, явилися б літературною версією зниділого існування покійників без поховання в античному царстві тіней. Історик оплачує свою художність плідністю. Якби Таціт менше дбав про досконалість свого стилю, якби не замислювався над тим, як умістити в одній фразі цілу драму, а одним прикметником кинути сніп світла в глибину людської душі, він протягом свого життя не лише зумів би легко закінчити «Історію», але й написати ще кілька творів, ним задуманих, на які в нього не вистачило часу, цілком витраченого на величну, сповнену перемог і тріумфів боротьбу за нову латинську прозу, для нього таку ж важливу, як і написання історії свого століття. Таціт жив не менше і, як можна припустити, відзначався не меншою працездатністю, ніж Теодор Моммзен, проте бібліографія Таціта складається тільки з п’яти творів, а в німецького історика їх тисяча. Створення художньої прози важче й вимагає більше часу, ніж збирання дат і фактів.
Флобер писав один роман від п’яти до шести років, працюючи щодня по кілька годин; Ібсену кожна драма обходилась приблизно в два роки; першу сторінку «Поля і Віргінії», таку просту й легку, Бернарден де Сен–П’єр переробляв чотирнадцять разів; декотрі із своїх новел Мопассан переробляв до восьми разів; одна з новел Бальзака мала двадцять сім коректур. А треба знати його коректури! Над друкованим текстом виростають арки, зірочки–виноски фейєрверком порскають в усі боки, звідусіль тягнуться рисочки й лінії і збігаються на широких берегах сторінки, там виникають нові сцени, з’являються нові дійові особи, з одного прикметника відкривається краєвид на нову рису в характері героя, який змінюється найнесподіванішим чином.
Для польського письменника все це недосяжні й чарівливі легенди. Хто б йому дозволив стільки коректур? А якби він оплачував їх з власної кишені, то пішов би жебрати ще до виходу своєї книжки. У нас уся робота має бути завершена вже в рукопису.
Ось рукопис «Попелу» Жеромського. Нагорі заголовок, підкреслений хвилястою лінією. Хто читав, пам’ятає перше речення: «Гончаки кинулися в ліс». Але в рукопису було інакше. Роман починався так: «Всупереч строгим мисливським правилам Рафал покинув відведене йому місце і, скрадаючись, дістався вершини гори». Гончаки ж з’явилися лише на другій сторінці після слів: «Мисливець напружив слух». Проглядаючи сторінки рукопису й порівнюючи їх з друкованим текстом книжки, ми бачимо манівці, якими йшла композиція цієї сцени, як мінялася послідовність картин, як ліс, дерева, голоси, переживання людей укладалися весь час в іншому порядку, поки не застигли в остаточній і, безумовно, прекрасній формі. Перше речення, до того як вибратися з тексту, повинно було подолати багато перешкод. Спершу йшли слова: «Всупереч твердо усталеним мисливським законам». Жеромський закреслив «твердо усталеним» — це звучало надто сухо і якось по–газетному — і замінив «суворим», потім закреслив «суворим» і написав «грізним», щоб закреслити й це, а нагорі цього стовпчика поставити остаточне «строгим». І так сторінка за сторінкою перо кружляло довкола іменників, прикметників, дієслів, міняло їх, виправляло, поліпшувало, шукало для них найбільш підходяще місце, звучання, ритм, деякі сторінки буквально чорні від перекреслювань, майже нерозбірливі, серед них ми зустрічаємо дві безжальним порухом пера закреслені цілком, згори вниз. Дві риски, схожі на довгі смуги від удару баготом. На цих закреслених сторінках був опис весни, чудесний опис, і Жеромський пожертвував ним заради цілісності враження від усієї глави, не рахуючись із зусиллями, яких йому коштував цей прекрасний фрагмент прози.
А ось уривок зі «Сповіді» Жан Жака Руссо: «Думки вкладаються в голові з неймовірним зусиллям. Кружляють, вирують, киплять — я весь збуджений, розпалений, серце калатає… Ось чому мені так важко писати. Мої рукописи — перекреслені, замазані, переплутані, нерозбірливі — свідчать про муки, яких вони мені коштували. Кожен з них я змушений був переписувати по чотири, по п’ять разів, перш ніж віддати до друкарні. Мені ніколи нічого не вдавалося створити, сидячи за моїм письмовим столом з пером у руці над аркушем паперу. Тільки під час прогулянок серед полів, скель і лісів, тільки вночі, лежачи в постелі, не здатний заснути, я немовби пишу у себе в мозку… Не один з моїх задумів я крутив на всі боки протягом п’яти або шести ночей, перш ніж наважувався викласти його на папір».
Зустрічаючи рукописи без закреслень і поправок, ми завжди ставимо запитання: чи справді це перший і останній варіант твору? За дуже небагатьма винятками (Вольтер не міг надивуватися з незайманої чистоти рукописів Фонтенеля, в них він ледве нараховував десять виправлень), цього ніколи не буває, якщо тільки автор півдня не виношував свою фразу, не повторював безліч разів у різних варіаціях і лише після цього наважився викласти її на папір. Фраза на папері виглядає чистою і акуратною, і з її вигляду ніяк не здогадаєшся, скільки сил на неї витрачено. Так само може ввести нас в оману рукопис або машинопис поета, який місяцями виношував свої вірші «в голові». Гоголь на запитання, звідки
