Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко
Що стосується Трипілля-Аратти Ю. Шилова, то тут у наявності як підтасування фактів, так і незнання археології мідного й початку раннього бронзового віків як України, так і Месопотамії. Усе починається з датувань культур і подій. Тут нарівні йдуть календарні й радіовуглецеві дати, причому культура датується саме так, як це необхідно авторові у кожному конкретному випадку. Дата 6200 р., взята у Дж. Мелларта, з врахуванням калібрування становить 6900-7100 р. до н. е, що робить Чатал-Гуюк14 давні-шим за Кам'яну Могилу, з якої в Ю. Шилова вся історія й починається. Культура Кукутень, що виникла близько 4600 р. до н. е., у Ю. А. Шилова ніяк не може бути попередницею Трипільської (що виникла бл. 5400 р. до н. е). За такі пізнання звичайний студент не одержав би заліку з основ археології, але для міфотворчості такого рівня точність не має значення.
Своєрідними можна назвати уявлення Ю. Шилова і про трипільську та інші культури неоліту й мідного віку. Він помістив у пониззі Дунаю культури Боян, Кереш, Старчево й Кукутень, які ніколи там не були. Ю. Шилов слабко уявляє собі територію поширення трипільської культури, місцезнаходження поселень, що згадуються ним.
У результаті суміші плутаної археології та заплутаної географії й вийшла Придніпровська праслов’янська Аратта. Яка, до речі, не відповідає ні географічним, ні геологічним реаліям Аратти цілком реальних древніх написів, поем Шумеру, про які мова йшла у першій частині нашої статті. Де ж це в Україні зосереджені за сімома гірськими перевалами родовища срібла, золота, не кажучи вже про лазурит, де руїни міста з білими стінами біля підніжжя гір? Немає нічого такого ні в Прикарпатті, ні на сході країни (якщо вважати високими горами Донецький кряж). Втім, аби зняти це протиріччя, і був придуманий нехитрий хід про “переніс назви” з Подніпров’я в Азію.
Про археологію, найдавнішу історію й культуру Месопотамії та суміжних місць знання в Ю. Шилова, схоже, не менш дивні. Так, трипільці-аратти, що залишили (на його думку) землі України після 3000 р. до н. е. виявилися засновниками Урука. Але це місто на той нас уже було давно засноване - за даними розкопок, щонайменше за тисячу років до того, наприкінці V або на початку IV тис. до н. е. Крім Torot варто мати на увазі характерні матеріальні культури Шумеру й Трипілля тієї епохи - вони цілком різні. Питання походження Трипілля, як і древніх культур Месопотамії, досить добре досліджене й не дає приводу для висновків, подібних до зроблених Ю. Шиловим.
Що ж до деяких нюансів у ставленні щирих брахманів до Аратти, то тут Ю. Шилов взагалі не відає, що творить. Інакше 6 не писав, що мешканці древньої Індії ставилися до Аратти винятково з особливою повагою.
Втім, суто науковий аналіз (з погляду археології або історії) до праць Ю. Шилова навряд чи можна застосувати. Очевидним є злиття наукового й окультного, містики (до речі, публічно деклароване самим автором Трипілля-Аратти15), тобто маємо формування чергового релігійного вчення, яке покликане врятувати й звеличити країну Україну. Вигадана історія Аратти перетворена на міф, а вивчення (або критика) міфів, тим більше сучасних, не є предметом історії або археології.
ГЯ Про сучасне буття Араттсько-Трипільского міфу
Сумн, що далекий від науки неоміф про Трипілля-Аратту в Україні став популярним і вже зажив своїм власним, причому доволі бурхливим, громадським життям. Він не лише розтиражований у курсах лекцій, потрапив у шкільні підручники, але й озвучений політиками, причому часом високого рангу.
Те, що “повний курс” читається в МАУП професором Ю. Шиловим, не є дивним. Однак останнім часом лекції читаються в такому унікальному місці, як приватний музей України-Арагти в селі Трипілля під Києвом (мал. 6). Тобто, до друкованих праць додався музей, в якому за допомогою приватних зібрань знахідок трипільської культури, етнографічної колекції з території України та інших наочних засобів у чотирьох музейних залах створена доволі ефектно оформлена експозиція, яка ілюструє феномен Аратти-України на землях нашого краю. Правда, заради досягнення більшої переконливості творцям музею довелося виготовити певну кількість фальсифікатів, але це вже виключно заради користі справи й кращої наочності, Та й хто це помітить? Студенти МАУП навряд чи, а професійні археологи цей музей відвідують рідко. Мабуть, це може бути перший музей Аратти у світі взагалі. На жаль, Аратти вигаданої. Навряд чи щось подібне є в Туреччині, Ірані, Афганістані або Індії. Тут Україна безумовно обійшла всіх претендентів на спадщину Аратти.
Є й підручники, посібники. Крім згаданих видань МАУП, є шкільні (поки лише регіональні) видання, наприклад, у Полтавській області, де викладена історія Аратти (і не тільки) за Ю. Ши-ловим, Є також посібник для вчителів (на жаль, з відповідним грифом Міністерства освіти і науки) - з назвою “Україна древня: євразійський цивілізадійний контекст” (автор - А. А. Білоусько). У цьому посібнику до таблиці XV під № 19 автор включив “трипільську (індоєвропейську) цивілізацію, ... віддалено споріднену з шумерською”. Карта 39 представляє взаємне розташування “держав Аратта й Аріан у період 4000/3600-2250/2200 pp. до н. е.” Неподалік, на с. 98 учитель може довідатися те, що “трипільське суспільство керувалося інтелектуальною елітою - жерцями-брах-манами, чия влада базувалася на інституті Спасительства... Три-пілля-Аратта характеризується, як первіснокомуністична держава, на відміну від рабовласницького Шумеру”. Сама ж первіснокомуністична держава показана на карті 40 - зрозуміло, на території України і ...Шумеру. Щоб усе було ясно, більша стрілка веде від України у Месопотамію, показуючи шлях трипільців-араттів, який вони пройшли, аби заснувати шумерську цивілізацію16. Очевидно, Міністерство науки і освіти особливо не хвилює ні те, як сприймуть розповіді про Аратту на іспиті у вищих навчальних закладах, ні тим більше те, як все це псевдонаукове марення виглядає з-за меж нашої країни.
Тепер дещо про те, як цей тріумф паралельно-альтернативної історії може виглядати збоку. Як реагують сусіди на араттознав-чі праці, видані в Україні? Природно, їх у першу чергу читають у Росії, тож цікава й доволі показова
