Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко

Література

Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі “спільної колиски”. - К„ 2001. -С. 95-97.

Ткаченко О. Б. Питання походження т. зв.“В(е)лесової книги”// Українська мова. - 2001. - №1. - С. 47-54.

І Л-'Щ

Леонід Залізняк

І Походження українського народу. Аналіз концепцій

Національна історія будь якого народу починається з народження її суб'єкта - того, хто ії творить. Однак на 16-му році незалежності українська наука ще не утвердила в суспільній свідомості українців загальновизнаної концепції україногенези, а це гальмує формування національної свідомості української нації.

Національна історія є стрижнем національної свідомості, на основі якої формується модерна українська нація. Отже відсутність чітких уявлень про час та обставини появи суб’єкта української національної історії гальмують формування національної свідомості українців, що, в свою чергу, стримує формування сучасної української нації.

У наш час три головні концепції україногенези змагаються між собою за прихильність громадян незалежної України: аматорсько-романтична трипільська, пострадянська пізньосеред-ньовічна та ранньосередньовічна, яку з середини XIX ст. розвивають українські історики, мовники, етнологи. Головною перешкодою на шляху затвердження правдивої версії походження українців, яка базувалася б не на аматорських фантазіях чи політичних спекуляціях, а на наукових аргументах, є її зайва політизація.

Пояснюється це тим, що проблема етногенезу східних слов'ян безпосередньо торкається гострого політичного питання легітимності приєднання українців та білорусів з їхніми етнічними землями до Російської імперії. Одна справа - якби це було добровільне возз’єднання в одне ціле частин колись єдиного давньоруського етносу, інша - коли сталося загарбання імперською Москвою земель окремих самобутніх народів. Ці далекі від науки аспекти зазначеної проблематики призвели до її глибокої політизації.

П Історія змагань

за спадщину княжого Києва

Ключовою проблемою історії східного слов’янства є культурно-історична спадщина Київської Русі, яка стала головним об’єктом геополітичних амбіцій правителів держав, що постали на її руїнах. Державницькі традиції княжого Києва поширилися далеко за межі Південної Русі-України і у пізньому середньовіччі суттєво впливали не лише на становлення державних інститутів Великого Київського князівства чи козацької держави Богдана Хмельницького, але й на формування Литовського князівства та Московського царства. Реальна чи вигадана спадщина легендарних київських князів не тільки легітимізувала саме існування молодих державних утворень пізньосередньовічної Східної Європи (Литви, Московського царства), але й давала привід для експансії в багаті краї Південної Русі-України.

Все це пояснює тривалість і гостроту дискусії за право на київську спадщину, що розпочалася між Південною та Північною Руссю („южанами и северянами” за образним висловом російського історика О. Пипіна) одразу ж після падіння княжого Києва під ударами татар. Однак наукових обрисів ця дискусія почала набувати лише у XIX ст. (Залізняк, 1996, 2004, С. 78-93). На його початку автор сентиментального роману “Бедная Лиза” і одночасно “співець Російської імперії” М. Карамзін у своїй белетризованій “Истории государства Российского” сміливо трансформував етнонім “руський” в “российский” і безапеляційно назвав Володимира Святого “князем российским”, його дружину “российским воинством”, а всіх південних русичів разом з киянами X ст. просто “россиянами”.

В середині XIX ст. інший російський історик М. Погодін пробує обґрунтувати надто сміливі етнологічні погляди свого попередника, який проголосив мешканців княжого Києва росіянами. За М. Погодіним (1856) великороси спочатку мешкали у Подніпров’ї. Саме вони заснували княжий Київ і державу Русь, але після погрому татарами Південної Русі 1240 р. відійшли на Верхню Волгу, де побудували Московську державу. Малороси нібито прийшли у спустошене татарами Середнє Подніпров’я з Волині та Прикарпаття лише у пізньому середньовіччі, тобто у XIV-XV ст. Таким чином, культурно-історичний спадок Київсь-

кої Русі, як і династичне право на її землі, за М. Погодіним нібито повністю належало великоросам та їх правителям - московським Рюриковичам.

Оприлюднення концепції М. Погодіна різко загострило дискусію з приводу київської спадщини між українськими та російськими інтелектуалами. Протягом наступних 50 років у ній брали участь практично всі провідні історики, етнографи, мовознавці з обох сторін, з української це, зокрема, М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Дашкевич, О. Потебня,

А. Кримський та ін. їхні аргументи були настільки переконливі, що на бік “южан” поступово перейшли російські колеги К. Ка-велін, О. Пипін, О. Пресняков та ін. На їхню думку Київська Русь не могла бути заснована росіянами, бо на час її постання в IX ст. великоруська гілка східних слов'ян ще взагалі не існувала.

Варто навести маловідомі широкому загалу міркування російського історика К. Кавеліназ праці “Мысли и заметки о русской истории” (Кавелин, 1897). Хоча ця праця вперше вийшла друїдам ще 1866 р„ офіційні історики Російської імперії та Радянського Союзу фактично ігнорували її. На думку відомого російського історика М. Покровського, це пояснюється невідповідністю думок К. Кавеліна офіційній імперській історичній концепції. Говорячи про етногенез росіян останній стверджує:

. .Мы прожили не тысячу лет, а горазда меньше. Раскроем первую нашу летопись, которая писалась во всяком случае не позже XI в. Составитель ее знает малороссиян и перечисляет разные отрасли этой ветви русского племени; называет северо-западные отрасли того же племени; кривичей (белорус-сов).., но замечательно, что великорусов он вовсе не знает. На восток от западных русских племен, где теперь живут великорусая, обитают по летописи, финские племена... Где же были тогда великоруссы? О них в перечислении племен, живших в теперешней России, не упоминается ни слова... Из его совершенного умолчания следует заключить, что в то время этой... ветви русского племени еще не существовало. С другой стороны, мы знаем, что колонизация финского востока началась с XII века. Таким образом, мы имеем все основания предполагать, что великоруссы образовались в особую ветвь не ранее XI века... Спрашивается, что же такое великоруссы?... Восточная отрасль русского племени образовалась час-

тью из переселенцев из Малороссии и северо-западного края на финской земле, частью из обруселых финнов... Обрусевшие финские племена внесли новую кровь, новые физиологические элементы в младшую ветвь русского племени... В образовании великорусской ветви, ее расселении и обрусении финнов состоит интимная, внутренняя история русского народа" Зрештою, навіть такий офіційний історик царської Росії як В. Ключевський визнав, що великорос вперше вийшов на арену історії лише в особі Андрія Боголюбського. Тобто сталося це лише у XII ст,, а значить як княжий Київ, так і держава Русь X ст. аж ніяк не могли бути результатом творчості російського народу, якого на той час ще не існувало. “Историческая деятельность древнего Киева принадлежит южной отрасли”, - пише інший росіянин О. Пипін. Лідер російської історичної науки 20-30-х pp. XX ст. М.