Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко
Слід зазначити також, що від Джирофта не так вже далеко до узбережжя, тож цілком реальним виглядає морський шлях уздовж берега з Аратти в Шумер. Отже, аргументи іранського археолога Юсуфа Маджідзаде, який ототожнює цивілізацію Джи-рофт із Араттою, виглядають сьогодні доволі переконливими.
Врешті, варто зазначити, що число сучасних країн і народів, які вважають себе спадкоємцями Аратти в Азії чимале. Серед них - Вірменія, Азербайджан, Іран, де відкрита “цивілізація Джи-рофт”, а також курди, які проживають на території сучасних Туреччини, Ірану та Іраку. Особливо відзначимо те, що мова у згаданих випадках іде тільки про офіційні версії історії згаданих держав і народів.
IS Аратта вже в Україні?
До відомих раніше освіченому людству країн-легенд, таким, як Ельдорадо, Атлантида, Му, Гіперборея, в останні роки додалася ще й Аратта, “священна країна хліборобів” із пропискою на території України.
Від початку й до кінця драматична історія “Праслов’янської Аратти” була придумана Ю. О. Шиловим. Нині вона зажила власним життям, причому не тільки в писаннях його численних послідовників, але навіть у підручниках для школярів і студентів, посібниках для вчителів, на сторінках газет й у передачах на вітчизняному телебаченні, не кажучи про портал “Аратта” та про приватніш музей Аратти-України в селі Трипілля неподалік Києва. Так наприкінці XX століття ми стали свідками створення й фантастичного “розкручування” чергового історичного міфу, який поступово переростає в релігійне вчення.
Появою версії про країну Аратту в Україні у 90-і роки XX століття ми зобов’язані працям А. Г. Кіфішина та Ю. О. Шилова. Перший, як він сам вважає, прочитав назву цієї країни на виробі з глини культури Криш (VI тис. до н. е) і плитах Кам’яної Могили в Приазов’ї. Ю. Шилов ототожнив з Араттою трипільську археологічну культуру (реальне датування - кінець VI - перша половина III тис. до н. е). Аратта була оголошена праслов'янською (одна з останніх книг для масового читача так і називається -“Праслов’янська Аратта”) безкласовою первіснокомуністичною державою, що перебувала під мудрим і доброчинним керівництвом самовідданих духовних еліт-жерців10.
Праці про “трипільську праслов’янську Аратту” за рівнем популярності та тиражів, а головне - за впливом на розуми чинних українських політиків залишили далеко позаду наукові видання. Адже як приємно знайти своїх предків серед шляхетних ведичних аріїв! Дійсно, комусь лестить казка про те, що “Веди” склалися на берегах Дніпра, особливо коли при цьому ще й проводиться ідея спадковості між “Ніжньодніпровською Аріаною, Кіммерією, Таврією, Скіфією, державою антів, Київською Руссю й Запоріжжям”.
Саме аратти-трипільці, за Ю. Шиловим, стали засновниками індоєвропейської та шумерської цивілізацій. Саме вони після 3000 р. до н. е. заклали місто Урук, переселившись у Месопотамію із придніпровської Аратти, започаткували першу династію Урука. І правителі Урука нібито пам’ятали про своє араттське походженні. Ну а назва країни Аратти якимось дивним чином “перенеслася” із Придніпров’я в Азію (цікаво, а чому це вони сам Шумер на Аратту не перейменували?).
Для створюваних історичних полотен з життя древніх мешканців України у свій час Ю. Шилову явно не вистачало такого солідного джерела, як древні написи. І отут виявилися дуже доречними праці А. Кіфішина11.
Головне “джерело” знань про Аратту - праці саме цього згаданого московського ассиріолога, які не знайшли визнання серед науковців Росії, але ледве не удостоїлися державної премії в Україні. Ще б пак, адже він стверджує, що саме звідси найдавніша у світі шумерська писемність була перенесена до Месопотамії. У Приазов’ї, у гротах давнього святилища Кам’яна Могила,
А. Кіфішин відшукав сотні “написів”, найстарші з яких, за його твердженнями, були зроблені ледве чи не 20 000 років тому. Вони й склали "Архів Шу-Нун” (тобто Кам’яної Могили), що оповідає про правління “царів-богів”, від яких нібито й походять шумерські династії, які прийшли у Месопотамію з території України! Отже, шумери - лише бічна гілка українського народу. На думку вчених, трактування зображень Кам’яної Могили як “написів” -винятково плід уяви А. Кіфішина (рис. 4).
Залишимо на його совісті і фонетичне прочитання неолітичних піктограм, і “архіву” Кам’яної могили - це особлива тема. Як і “читання” написів на фрагментах древньої кераміки, які е зовсім не древніми написами, а фрагментами орнаменту12. Автор-де-шифровщик, іменований то шумерологом, те ассиріологом, археологією доісторичної Європи не займався і не володіє цим предметом настільки, щоб претендувати на історичні реконструкції.
Про якість і суть цих “прочитань” свідчить випадок зі знаменитими тертерійськими табличками, які А. Кіфішин “переклав” ще років ЗО тому. Ці таблички, зроблені зовсім не з глини, як про них пишуть, а з м’якого каменю, походять із розкопок на території сучасної Румунії (мал, 5). У “перекладі” йшлося про принесення в жертву із застосуванням вогню чоловіка - старійшини або жерця. При цьому А. Кіфішин, зрозуміло, знав з публікацій археологів про знахідку разом з табличками обпалених людських кісток. Це дало йому можливість скласти більше-менше правдоподібний, на його погляд, “переклад”. Однак вивчення знайдених при табличках людських останків, проведене нещодавно італійськими антропологами, установило, що вони належали... жінці.
Назва “Аратта” була “прочитана” на глиняному виробі культури Криш, датованої VII-VI тис. до н. е: “вівця схоплена жерцем Аратти”1. Я спеціально знайшов фотографію цього предмета, щоб цікавий читач зміг порівняти число слів і літер у “перекладі” із числом знаків на виробі. Слід зазначити, що професійні асси-ріологи не сприйняли всерйоз ці роботи А. Кіфішина, який має в наукових колах Росії доволі специфічну репутацію. Можливо, ця історія з Араттою не отримала б продовження, якби нею не зацікавився Ю. Шилов.
Фрагменти кераміки і статуеток у працях самого Ю. Шилова моментально перетворилися на “глиняні таблички із протошу-мерськими письменами, більше сотні яких знайдено вже в Поду-нав’ї”. До них додалися не менш фантастичні “письмена Кам’яної Могили”13. Так з’явилися “свідчення” необхідні для оформлення міфу про європейську Аратту, засновану ще винахідниками писемності - мисливцями на мамонтів.
При цьому Ю. Шилова не бентежило те, що всі вищезгадані “письмена” (а
