Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко
И У пошуках Аратти
Залишимо тепер у спокої Геродота та Саргона II - на разі щодо реальності цих персонажів історики не сумніваються. Однак наскільки реальні історичні персонажі шумерських поем та згадані в них міста й країни? Свого часу неймовірною здавалася сама думка про те, що Троянська війна - не лише гарний античний міф, але й цілком реальна подія. Знадобилися спочатку тривалі зусилля Генріха Шлімана, а потім багатьох учених, щоб відкрити світу ту далеку епоху. Але герої Троянської війни війни все ж таки брали в облогу “міцностінне місто” якихось 3 тисячі років тому, Реалії, описані в шумерських поемах, старші за Трою, троянців і ахейських героїв на ще 2 тисячі років Невже через п’ять тисячоліть усе ще можливо знайти хоч якісь достовірні сліди тих подій?
Виявляється, що шляхом зіставлення давніх джерел (причому не тільки клинописних, месопотамських, але й Біблії!), результатів археологічних розкопок, можна спробувати визначити ступінь правдоподібності й “прив’язати” до певного часу й простору подвиги древніх царів і героїв.
Хто такий, наприклад, могутній правитель Урука Енмеркар, переможець гордої Аратти? Згідно відбитих на глині древніми переписувачами царських списків - син першого царя, котрий правив Уруком після Потопу. Енмеркар, великий маг І будівничий, безстрашний воїн, винахідник писемності, нарешті син бога Уту. Той, хто привів в Урук богиню Інанну з її гірських володінь...
Початок його правління датують нині близько 2850-2750 р. до н. е. До речі, якщо згадати, що саме Енмеркарові поема приписує винахід клинописної форми писемності, то таке датування виглядає цілком прийнятним. Найдавніші протописьмові документи у Месопотамії датуються нині близько 3400 р. до н. е, але це ще піктографічне письмо, а не клинопис. Ще один хронологічний орієнтир - правління Енмеркара після Потопу, що його деякі дослідники нині датують близько 3200 р. до н. е.
Д. Роллом висловлене цікаве припущення, що легендарний Енмеркар був згаданий у Біблії, але там його ім’я звучить трохи інакше. Дійсно, ім’я володаря має кілька складових: Ен-Мер-Кар. “Ен” - титул правителя шумерської міста-держави, “кар” - мисливець, звіролов. Отже, у перекладі все це звучить у такий спосіб: "'Правитель (цар) - Мер - Звіролов" або “Енмер-мисли-вець”. Оскільки у давнину записували лише приголосні звуки, то у давніх написах (не шумерських) залишилося б щось на кшталт “Н-м-р - мисливець”. У Біблії ж якраз і згадується Німруд "сильний звіролов перед Господом, що жив після Потопу”, він же, імовірно Н-м-р - звіролов. Це той самий правитель країни Шин-нар (Шумер), котрий взявся за будівництво Вавилонської вежі й тим самим спровокував описане в Біблії “вавилонське стовпотворіння” і змішання мов!
До речі, Енмеркар якраз і будував храми на вершинах зікку-ратів в Уруці та Ереду. Саме зіккурати і були прототипами Вавилонської вежі. А щоб гідно прикрасити храми на вершинах зік-куратів, Енмеркар і встряг у конфлікт із Араттою. У такий спосіб легендарна гірська країна, ймовірно, виявилася дотичною до біблійної історії, хоча на сторінках Книги безпосередньо й не згадана. Втім, це зовсім не дивно. Ті, хто записував Біблію, не застали ані Урука, ані Ереду, ані Аратти, хоча добре знали, що є таке велике місто - Вавилон.
Уже за часів “Великого Змія” могутнього Шумеру Гільгамеша, який правив після 2615 р. до н.е. (можливо, з 2514 р.,за Д. Роллом), Аратта не становила інтересу як об’єкт для воєнних або торговельних (що за тих часів по суті те ж саме) експедицій. Можливо, вона упокорилася й сплачувала данину Уруку. Тоді є шанс, що колись будуть знайдені клинописні таблички зі списками присланих до храмів Урука або Ереду золота, срібла й лазуриту з Аратти. Колись багата країна була розорена доблесним воїнством Енмеркара й Лугальбанди. Адже війни на сході історії завжди велися на знищення. І не даремно, очевидно, у поемі про Гільгамеша сказано прямо, що лише зірки на небі відають шляхи в Аратту. Уже лише зірки, а не люди країни Шумер.
Було запропоновано кілька версій щодо того, де розташовувалася Аратта (мал.З). Можна зустріти локалізацію в районі озера Урмія, що розташоване у Північно-Західному Ірані. На користь цього начебто свідчать як географічні (сім перевалів), так і геологічні реалії: у горах там є срібло, золото. Правда, тут не добувають лазурит, але його, на думку авторів цієї гіпотези, цілком могли отримувати караванними шляхами з Афганістану. Там неподалік від джерел цієї сировини відомі міста, що процвітали вже на початку III тис. до н. е. Однак такій локалізації суперечать згадки про те, що в Аратту можна потрапити не тільки сухопутним, але й морським шляхом. До озера ж Урмія морем аж ніяк не потрапити.
До речі, італійські археологи вже давно запропонували ототожнювати Аратту з одним із міст на сході сучасного Ірану - величезним древнім городищем у Східному Ірані, Шахр-І-Сохте, яке розташоване в пониззі ріки Хільмунд. Більше ЗО років тому з’явилося декілька серйозних наукових праць, автори яких, ґрунтуючись як на згаданих раніше шумерських текстах і деяких археологічних знахідках, Аратту помістили саме тут6.
У давнину на сході іранського плато був квітучий оазис, а в горах Афганістану, далі на північ, видобували не тільки золото, срібло й свинець, але й лазурит. Саме ці “геологічні” міркування, описані в поемах гірські шляхи, а також наявність знайдених при розкопках месопотамських речей привели дослідників цього регіону до висновку про Шахр-І-Сохте, як Аратту.
Однак згадане городище, як виявилося, все ж таки не було ні головним, ні єдиним центром цього регіону в давнину. Протягом останніх 5 років з’явилися цікаві археологічні знахідки, які підтверджують наявність у цьому районі сучасної Шумеру т. зв. “цивілізації Джірофт” (мал. 1). Назву їй дало сучасне місто у іранській провінції Керман, на околицях якого знайдено городище, некрополі й сільські поселення (мал. 1). Головний зіккурат Джирофта за своїми розмірами перевершував піраміду Хеопса. Усього відомо більше 700 пам’яток цієї цивілізації, розпочаті розкопки міст, похоронних пам’яток7. Уже знайдені зразки писемності, подібної еламській. Правда, прочитати ці таблички вчені поки що не можуть8.
Але були виявлені та ідентифіковані з конкретними пам’ятниками старовини твори мистецтва, вирізані з каменю культові посудини й амулети, що підтверджують найвищу репутацію
