Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко

Армія виступила в похід, за шість днів вона підійшла до підніжжя гір і на сьомий ступила на гірські шляхи. Війська дійшли до стін Аратти й закріпилися. З неприступних червоних стін міста, “подібно зливі” падали стріли, дротики й летіли камені. Довелося посилати за підмогою, причому не тільки до далекого Уруку. Пророцтва попереджали, що для успіху кампанії необхідно провести певні обряди на честь великих богів. Оскільки обидві поеми дійшли в уривках,то простежити подальший хід подій поки що неможливо.

Однак Урук все ж таки не програв цю війну, оскільки спадкоємці Енмеркара правили вже не тільки Уруком, але й низкою сусідніх міст. А от Аратта зникає зі сторінок шумерської літератури. П’ятий цар першої династії Урука, Гільгамеш, чимало помандрував Месопотамією та її околицями - то у пошуках деревини для будівництва храму, то у пошуках вічного життя. Він дістався до Лівану й побував навіть на Бахрейні, але, як не дивно, Аратту він не відвідав.

Я Від брахманів до Геродота

Наш огляд згадок про Аратту був би неповний, якби ми не сказали, що пам’ять про цю “країну серед гір” збереглася також

і в сказаннях стародавньої Індії. У сказаннях-брахманах4 є згадки про міграції різних племен:

"...Амаавасу (союз племен] на Заході. Приналежні до неї люди це Гандхари, Парсу й Аратта... ”

“На Заході” означає на захід від території Індії, Вчені вважають, що тут йдеться про прикордонні з Іраном та Афганістаном райони. Адже у цитованому вище переліку є “люди Пар су”, тобто швидше за все - перси, І якщо перерахування йде із заходу на схід, то люди Аратти перебували, нйімовірніше, біля території Індії, До пізніших часів відносяться сказання, що локалізують Аратту в лісистій місцевості серед рік, що протікають на півночі Індії, біля підніжжя Гімалаїв:

"Там, де простягнулися ліси дерев пилку й протікають п’ять рік - Шатадру, Віпаша, Іраваді, Чандрабхага й Вітас-та, - а шоста ріка — це Інд, там, удалині від Гімалаїв, розташовані країни, відомі за назвою Аратта Ставлення брахманів до Аратти, а, головне, до самих араттів, не можна назвати дуже шанобливим. її мешканці сприймаються, як іновірці (вахіки), ця країна взагалі виявляється не вартою відвідування віруючими людьми:

“Там немає чесноті й релігії. Ніхто не повинен іти туди.” “Ці області звуться Аратта, Люди, що живуть там, називаються вахіками... Боги ніколи не приймають дарунків від них” Є ще цікаві подробиці з життя “вахіків” подробиці, що характеризують певні деталі їхнього побуту:

“Вахіки, не відчуваючи ніякого почуття відрази, з великим апетитом їдять із дерев'яних посудин і глиняних тарілок і посудин, облизаних собаками й забруднених товченим ячменем й іншим зерном. Вахіки п’ють молоко овець, верблюдиць й ослиць та їдять сир й інші продукти, приготовлені з молока цих тварин. Багато хто із цих занепалих людей народилися поза шлюбом. Вони вживають у їжу будь-яку їжу й будь-який вид молока. Варто уникати вахіків Аратти, які погрязли у своєму неуцтві”. Отже, для щирого брахмана мешканці Аратти - люди, які живуть у неуцтві та гріху, люди, від яких боги не приймають дарунків, 3 контексту інших висловлень можна зрозуміти також, що в араттів існував матріархат. Ми бачимо разючий контраст із ставленням шумерів до Аратти, як “країні чистих обрядів”

і ставленням про неї брахманів Індії, як до країні нечестивців.

Можливо, саме проти жителів Аратти здійснив похід у 714 р. до н.е. великий завойовник Стародавнього Сходу - Саргон ІІ,правитель непереможної Ассирії. Він відправився в похід проти Руси, царя Урарту, про що була записана повість клинописом на глиняній табличці (дякуємо Енмеркару-винахіднику писемності!): "Я переправився через Раппу й А-рат-та-а ріки, що виті-кають із водойм високо в горах, [немов це] ставки для зрошення. Я здійснив переправу навпроти Сурикаша, області маннеїв, що межують із землями Каралла й Аллабрія,>.

Біля підніжжя гори Уаш Саргон II розгромив армію країни Урарту, ймовірно; спадкоємиці колись “сонцеподібної Аратти”. Його війська захопили міста цієї країни, серед них Таври (сучасний Тебріз).

Одне із найпізніших імовірних згадок про жителів країни Аратти дослідники можуть знайти в Геродота, Так “батько історії” йменував мешканців Персії - Artai. В одному грецькому периплі (навігаційному описі), складеному в епоху, що передувала походам Олександра Македонського, згадані якісь Arattii, які живуть на узбережжях Персії, - ймовірно мова йде про одне й те саме населення5.

И Спроба реконструкції сторінок із історії Аратти

З усього вищенаведеного може бути складена наступна історична картина. Реальна Аратта знаходилася десь між Месопотамією та Індією. її жителі (принаймні спочатку) - одновірці правителів Урука й Ереду, але аж ніяк не творців “Рігведи”. Вони розводили худобу й вживали в їжу молочні продукти. Цікаво, що вчений брахман уже не згадує про наявність у цій країні вмілих ремісників, як це було за часів Енмеркара. Не згадує він і про міста. Виникає, природно, питання, чи та сама це Аратта й чи це ті самі аратти, або ж мова йде про різні країни й народи.

Якщо Аратта з вшценаведених свідченнях малася на увазі одна й та сама, то отримуємо наступну картину. Шумерські поеми описують ситуацію кінця IV—III тис. до н. е., а роздуми брахманів відносяться до набагато пізнішого часу, а саме до кінця III, а швидше за все й до II тис. до н, е., напис Саргона - до VIII, праця Геродота і перипл (керівництво з навігації) - до V-IV століття до н. е. Отже, цілком можна припустити, що перед нами не що інше, як драматична історія древньої держави та народу, який її населяв протягом майже двох з половиною тисяч років.

Аратта доби Шумеру (перша половина III тис. до н. е) - це міс-то-держава, розташована в горах багата країна хліборобів та вмілих майстрів-ремісників. У Шумері та в Аратті однаково моляться пресвітлій Інанні. Аратта часом торгує, часом веде війну з Уруком. Але якось численні армії Урука вдираються на землі Аратти і, розоряючи усе на своєму шляху, підкоряють гірську країну. Аратта скорена, вона сплачує данину дорогоцінними металами і коштовним камінням.

Через майже тисячоліття, наприкінці III тис. до н. е. в силу різних обставин жителі Аратти (швидше за все якась їхня частина) перетворюються на скотарів, поступово відкочовують на схід, спочатку в напівпустельні степи Афганістану, а потім на північ Індостану, де їхня історія завершується в лісах Шестиріччя у підніжжі Гімалаїв - саме про цей край повідали брахмани.

Частина араттів, імовірно, залишається