Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко
З початком доби металу трипільська культура являє нам удосконалення системи землеробства та скотарства. Отримання на їх базі надлишкового продукту визначалося багатьма чинниками, а регіональна специфі ка залежала від цілої низки конкретних явищ як природного, так і соціального характеру. Паралельно відбувається процес становлення ремесел, спостерігається помітний прогрес у розвитку обміну на різних соціальних рівнях, пов’язаний з інтенсифікацією та спеціалізацією виробництва, виникає надлишковий продукт, функціонує престижна економіка, зазнають модифікації форми власності. Кажучи простою мовою, Трипілля в історії України - це першій хліб та перший метал, перші ремесла: гончарство, металургія, широкомасштабний видобуток мінеральної сировини (кремінь, мідна руда), початок використання тяглової сили тварин у господарстві, перша тканина, справжні міцні будинки та храми, нарешті початок військової справи. Тобто все те, що відповідає цивілізованому життю суспільства.
Але! Констатуючи таку роль Трипілля, не варто стверджувати, що трипільська культура була якимось світовим унікумом та початком усього найкращого в історії людства. Це дійсно чиста правда, що трипільські протоміста лежали в руїнах, коли виникли єгипетські піраміди. Правда також і те, що історія починається не у Шумері, якщо розуміти саме винахід землеробства як “початок історії”, перший крок до цивілізованого життя. Втім, цей крок також відбувся не в Україні. Адже в той час, коли давні мешканці Анатолії (територія сучасної Туреччини) почали одомашнювати злаки та приручати диких предків овець і кіз, терени нашого краю відсотків на 50 ще вкривав льодовик.
Натомість вже у V тис. до н. е. носії трипільської культури, яка належала до землеробських культур доби енеоліту - раннього бронзового віку Європи, та до культур Давнього Сходу, що передували державі Шумер та стали її підґрунтям, знаходилися практично на однаковому рівні розвитку, який можна охарактеризувати як протоцивілізація. Вони мали подібні економічні досягнення, забезпечені рільництвом, а також подібні соціальні інститути доби трансформації родового суспільства у політичні структури.
Втім, подальша доля азійських та європейських землеробів склалася зовсім по-різному. В Месопотамії протоцивілізації наприкінці IV - на початку III тис. до н. е. перетворилися на перші в історії людства держави. Зовсім інші процеси спостерігаємо у Європі, зокрема в Карпато-Подніпров’ї. Екологічні зміни - посуха та зниження температури у другій половині IV тис. до н. е. -призвели до кризи землеробського господарства, бо рільництво стало неможливим. Вірогідно, обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти наслідки погіршення екологічних умов та зберегти перші здобутки на шляху цивілізації, призвели до економічної кризи, зменшення чисельності населення, спрощення суспільних структур.
Пристосовуючись до нових природних умов, трипільці були змушені вдатися до інших типів господарства, більш пристосованих до нової ситуації. Щоб забезпечити виживання популяції, трипільці пішли шляхом регресу економіки, її повернення до архаїчних моделей, спрощення суспільного життя. Наслідком зміни господарства стала зміна культури. Так назавжди закінчився “золотий вік” першої енеолітичної землеробської цивілізації на теренах України. Саме тому, коли почали будуватися перші піраміди, над руїнами трипільських поселень ряснів травами степ.
LIKBEZ ЙБЕТКЙ
КЗ Трипільска культура та етногенез українського народу
Буття останнього трипільського протоміста біля села Вільхо-вець на Черкащині відділяє від нас майже 5 тисячоліть. Для пересічної людини це справжня прірва часу. Традиційна глибина народної пам’яті не сягає і не може сягнути такої давнини. Втім, історії за допомогою археології під силу зануритися й у більш віддалені епохи. Отже, за допомогою історичної науки кожен народ намагається відшукати своє коріння. Зрозумілим є бажання, щоб воно були якнайглибше, адже на перший погляд саме глибина коріння і забезпечує міць та майбутнє процвітання. Але, блукаючи у глибинах часу та відшукуючи місце певних етносів у цивілізаційній історії людства, слід завжди пам’ятати, що народ-етнос - це складна багатокомпонентна система, елементи якої перебувають у взаємодії та постійно зазнають змін. Обличчя кожно-го етносу забезпечує чимала кількість різноманітних соціальних та біологічних чинників. Серед біологічних чинників - гени та фізичні параметри людини - “кров”, а серед соціальних - культура у широкому розумінні: мова, звичаї, прояви сакральної традиції, особливості технологій та побуту.
Однак сучасна наука вважає першорядним у визначенні етносу саме культуру. У вчених викликають здивування, жах або посмішку спроби дилетантів заявити, що українська цивілізація (мова) налічує 7,10 або 20 тисяч років, у тому числі починаючи відлік й від Трипілля, Кожен, хто має здоровий глузд, розуміє, що жоден сучасний народ не починає відлік свого існування від такої доісторичної доби, а трипільці - то не є українці. Але чи означає це цілком справедливе твердження, що трипільська культура не має відношення до історії України та її народу? Спробуємо розглянути деякі з наукових гіпотез, які можуть дати відповідь на це запитання.
Один підхід засновується на тій думці, що історичний розвиток у первісну добу відбувався переважно під впливом міграційних процесів з центрів винаходу відтворювальної економіки. Прихильники такого погляду вважають, що трипільська культура з’явилася на теренах Карпато-Подніпров’я в результаті тривалого розселення, “хвиль землеробського населення” з Анатолії. Причому ці дослідники тримаються гіпотези, згідно з якою ці мігранти розмовляли афро-азійськими (неіндоєвропейськими) мовами. У той самий час неолітична людність північнішої лісової смуги була спадкоємицею населення доби палеоліту і, на 'їхню думку, відносилася до праіндоєвропейської мовної спільноти. Сучасна українська мова належить якраз до індоєвропейської мовної спільноти. Відповідно, вони вважають: “стверджувати “українсь-кість” трипільців в етномовному відношенні - суцільний абсурд”'.
З таким висновком важко не погодитися. Проте, заради справедливості слід зауважити, що чимало провідних дослідників вважають, що носії землеробських культур доби неоліту-енеоліту у Європі навпаки, належали до праіндоєвропейців. Мовна ідентифікація доісторичного населення є дуже складною проблемою, яка не має ще остаточного розв’язання. Тим не менше, навіть прихильники неіндоєвропейської належності носіїв трипільської культури вважають, що вони певною мірою брали участь у фор-
1 Залізняк Л. Л. Передісторія України. - К„ 1998. - С. 261.
муванні археологічних культур доби раннього бронзового віку, з якими пов’язують процес “індоевропеїзації” Євразії. На думку Л. Л, Залізняка, “людність балкано-дунайської землеробської прото-цивілізації стала субстратом, на якому під впливом найдавніших скотарів Надчорномор’я формувалися пращури індоєвропейських народів Балкан та Анатолії”. Отже, цілком обгрунтовано можна зробити висновок, що незалежно від того, до якої мовної спільноти належали трипільці, вони присутні серед багатьох етнокультурних груп, які були серед, хай и
