Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

У процесі формування культури Київської Русі великого значення набув зовнішній фактор, стимулюючий внутрішні творчі імпульси — скандинавський вплив на Східну Європу. Близько середини IX ст. походи вікінгів, або варягів (воїнів, купців), поширилися на Середнє Подніпров’я. Зазначимо, що напади варягів на слов’ян не набули такого масштабу, як у Західній Європі, де виникнення нової феодальної системи, зокрема у Франції та Англії, пов’язується з протидією скандинавському тиску — морським походам. Проте система «полюддя» базувалася на договорі слов’янських племен «пактіотів» (від пакту — ряду) — надплемінної воєнної організації, що складалася переважно з варягів, із русами (росами). Воїни-варяги перебували на службі київських князів і в XI ст. Окремі комплекси поховальних споруд у Києві, Чернігові, Шестовицях, Гньоздові містять речі скандинавського походження. У першій половині X ст. варяги активно брали участь у зовнішньополітичній діяльності київських князів, а найраніше свідчення в Бертинській хроніці про русів скандинавського походження відносять до 838—839 рр. З 907 по 945 р. після підписання відомих договорів з Візантією кількість скандинавів значно зменшилась.

Дуже рідкісною пам’яткою, що свідчить про перебування варягів на Дніпровському шляху, є камінь з рунічним написом «Грані зробив холм цей по Карлу, товаришеві своєму» з острова Березань[896]. Вивчення давньоруської зброї А. М. Кирпичниковим дозволило вирізнити вироби, що є наслідуванням місцевого ремесла північній моді[897]. В цих речах, так званих гібридах, в декорі змішані мотиви стилів різних культур. Це дуже важливий факт, що свідчить про особливо якісну ознаку нової культури язичницької Русі й спроби подолати еклектичність. Створення нового стилю пов’язане з подоланням старого знання про річ, що включало уявлення про божественне походження її форми. У цей час формується дружинна культура — особливе явище в культурі Київської Русі, євразійський характер якої простежується в костюмі, озброєнні, поховальному обряді та ін. Виготовлення нових речей — «гібридів» характерне для міст і поселень, розташованих на торговельних шляхах.

Зв’язки Русі і Скандинавії набули характеру діалогічного обміну досягненнями. У північному ремеслі поширювалися мотиви давньоруського стилю. Водночас у Подніпров’ї йшла переробка північного стилю. Найбільш видатними пам’ятками з такими ознаками є ритони з чернігівської Чорної Могили, в декорі яких можна бачити мотиви скандинавського, угорського, середьоазійського мистецтв. З курганів Києва походять браслети з S-подібними формами, латунні та срібні фібули (шкаралупоподібні, трьохпелюсткові та ін.) — жіночі прикраси, знахідки яких пояснюються присутністю скандинавок[898]. Варяги на Русі були носіями мечей каролінгських типів. Через територію Русі в Скандинавію йшов транзит східного монетного срібла, і на дирхемах виявлені давньоруські й рунічні написи[899].

Зв’язки з Візантією набули регулярного характеру після укладення ряду договорів, а також унаслідок стабілізації внутрішнього життя в імперії в післяіконоборський період з другої половини IX ст., з організацією Херсонської феми в 30-і рр. IX ст. Ці події, а також торгівля херсонеситів з населенням Степу, зокрема з печенігами, що набула характеру збуту ремісничої продукції, предметів розкоші (шовкових і парчевих тканин, ювелірних і скляних виробів), красномовно описані Константаном Багрянородним в книзі «Про управління імперією»[900].

Після прийняття християнства в Києві та інших великих містах Русі з’являються візантійські майстри, що сприяло будівництву храмів з каменю та цегли, створенню пам’яток монументального і станкового живопису, скульптури. На Русі почалося виробництво прикрас з перегородчастою емаллю, полив’яного і скляного посуду, різних скляних прикрас (намистин, каблучок, браслетів). З будівництвом церкви Богородиці (Десятинної) в Київ з Корсуня вивозиться значна кількість пам’яток грецького мистецтва, навіть дві мідні «капищі» і четверо мідних коней (квадрига), що були встановлені на площі перед церквою. Наприкінці X ст. в Київ було вивезено кілька мармурових саркофагів, використаних для князівських поховань. До нашого часу неушкодженим зберігся саркофаг Ярослава Мудрого.

При будівництві перших храмів — Богородиці, св. Софії і, можливо, інших — були використані мармурові деталі X—XI ст. У XI ст. з пірофілітового сланцю налагоджено виробництво парапетів хор Софії Київської, рельєфів, подібних парним зображенням святих воїнів з території Дмитрїївського монастиря, або рельєфів з міфологічними сценами, знайдених на території Печерського монастиря.

Існує думка, що головним постачальником виробів візантійського ремесла був Константинополь. Тут був монетний двір, майстерні зброярів, ювелірів, імператорські гінекеї, в яких виготовляли найвищого гатунку шовкові тканини і парчу. В XI—XII ст. зростає імпорт на Русь тканини і начиння, а зменшення імпорту полив’яного посуду пов’язане з конкуренцією товарів місцевого виробництва.

З Візантії походять визначні пам’ятки середньовічного художнього ремесла: Вільгортська чаша, потири, дискоси, емалеві пластини Мстиславого Євангелія, іконки і деталі шкатулок з кістки. У XII ст. зв’язки поширюються на візантійську провінцію, і з Солуні потрапляють амфори, а з Коринфа — скляний посуд, знайдений у Новогрудку, Новгороді, Турові, Старій Рязані. З цим же напрямком торгівлі пов’язані знахідки стеатитових іконок, скарбів монет. У XII ст. зростає роль посередників — Херсона, половецького Судака, а частина візантійського імпорту надходить до Галича.

Становлення давньоруської культури проходило під постійним впливом країн Західної Європи. Найбільш раннім свідченням таких зв’язків є франкські мечі з клеймами середньорейнських майстерень Ulbercht та Ingelred, що датуються X ст. З 20-х рр. із Заходу надходять денарії германського чекана, окремі монети з Англії, Чехії, Угорщини. Частина бурштину, що знайдена в містах Русі, походить з Прибалтики.

Розквіт культурних зв’язків з країнами Заходу припадає на другу половину ХІІ ст., що пов’язано з порівняно масовим виробництвом в цей час ремісничих виробів як в містах Німеччини і Франції, так і Русі. Один з шляхів проходив через Регенсбург, Прагу, Краків, Володимир-Волинський на Київ, інші — через Дорогичин, Готланд. Головними магістралями, по яких надходив імпорт, були дунайська, магдебурзька, прибалтійська. Крім романського начиння на Русь, в основному регенбурзьким шляхом, потрапляли емалі з Ліможу. Знахідки давньоруських речей (пряслиць, полив’яного посуду, писанок, хрестів-енколпіонів, скроневих кілець) походять з Польщі, слов’янського Помор’я, Чехії, Моравії, Німеччини, Трансільванії та ін.

Початок зв’язків зі Сходом у слов’ян відносять до VI—VII ст. — часів контактів з болгарами й аварами, з Хозарським каганатом — до VІІІ—IX ст. Скарби арабських монет — дирхемів, у VIII—IX ст. охоплюють слов’янські племена Лівобережжя, де роменська археологічна культура співвідноситься з племенем сіверян. У IX — першій половині X ст., в період, який збігається з початком правління Абасидів, ісламські купці проникають на європейський ринок, з вигодою для себе збувають лишки монетного срібла в обмін на сировину і рабів.

«Повість минулих літ» замовчує слов’яно-хозарські відносини з 885 по 965 р., проте інші джерела свідчать про те, що Хозарський каганат, а точніше колонія купців рахдонітів, мала переважний вплив