Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
І «руська» азбука Мерверудді, і софійська, і грамота русина з Херсонеса є перехідними варіантами від грецького алфавіту до кирилиці (863 р.), варіантом письма «без впорядкування», про яке писав Храбр.
Після запровадження 988 р. на Русі християнства вдосконалене Костянтином слов’янське письмо — так звана кирилиця — набуло тут особливого поширення. Поступово воно витіснило стару писемність. Однак саме існування докирилівського письма забезпечило швидке поширення кирилиці, чим і можна пояснити той бурхливий злет, який спостерігається наприкінці X — в середині XI ст.
Отже, першим періодом розвитку східнослов’янської писемності були написи різами на шиферних пряслицях та інших побутових предметах з Києва, Вишгорода й інших давньоруських міст. Письмо різами не зникло безслідно, воно продовжувало існувати у східних слов’ян і в XI—XII ст. поряд з розвинутою писемністю. На жаль, у східних слов’ян, які вживали азбуку «руську» чи софійську, побудовані на грецькому алфавіті, і які відносять до другого періоду першопочатків слов’янської писемності, текстів з такими письменами не збереглося, а точніше, вони ще не знайдені. А про те, що такі тексти існували, свідчать договори Русі з греками 911 і 944 р.[923]. Згідно з візантійськими дипломатичними традиціями, договори писали у двох примірниках — грецькою мовою і мовою народу, з яким укладався мир. Згадані договори теж були написані на «двох хартіях», тобто в двох списках, які призначалися для кожної з договірних сторін. Зрозуміло, що ці списки були написані один грецькою, а один мовою, вживаною на Русі. Крім того, у договорі Олега з греками 911 р. згадується про звичай руських писати на випадок смерті духівниці, а в одному пункті договору 944 р. зазначалося, що посли та купці руські, які ходили до Царгорода в різних справах, мали спеціальні супровідні грамоти, підписані самим князем. У договорі 911 р. є вказівка на те, що Русь і Візантія й у давніші часи (тобто в IX ст.) розв’язували різні питання «не тільки на словах, а й на письмі»[924].
Отже, з утвердженням християнства на Русі разом із писцями та богослужбовними книгами із Болгарії прийшло досконале слов’янське письмо — кирилиця, якою написані видатні книжкові пам’ятки XI—XII ст. — Остромирове Євангеліє, Ізборники 1073 і 1076 рр., Мстиславове євангеліє (бл. 1115 р.) та ін.
Для вивчення писемності надзвичайно важливе значення мають археологічні матеріали, виявлені дослідженнями на території Київської держави. Це написи на різних предметах та виробах — на пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та на багатьох інших предметах домашнього вжитку. Такі написи (на камені, металі, дереві, кістці тощо) вже за своїм змістом є багатим історичним матеріалом. Вони засвідчують належність того чи іншого предмета певному власникові, відзначають дарування, вкладення в монастир і містять дорогоцінні відомості про майстрів, що їх виготовляли. Такі написи свідчать, що писемність була приналежністю найширших верств міського населення.
Особливо цікаві написи, знаки і малюнки трапляються на пряслицях для веретен. Пряслиця — це в основному речі власниць, які робили мітки на своїх речах написами імен, ініціалів, іноді малюнками. Одним з перших було знайдено пряслице з написом у Києві 1885 р. поблизу Софійського собору. На пряслиці, яке датується XI—XII ст., чітко читається назва предмета та ім’я власниці у присвійній формі: ПОТВОРИНЪ ПРЯСЛЬНЪ[925]. Потвориня — жіноче ім’я з пестливим закінченням — чарівниця, знахарка. З Києва походять і кілька інших пряслиць з написами XI—XIII ст. Це пряслице, знайдене 1968 р. на Старокиївській горі — «ЯНЪКА ВЪДАЛА ПРЯСЛЄНЬ ЖИРЪЦѢ»[926], і пряслице з київського дитинця (вул. Володимирська, 7—9), знайдене 1985 р., з написом «ГОСПОДИ ПОМОЗИ. ГЕОРГИОС МАРИА» та написом на бічній поверхні, де добре вичитується ім’я дарувальника — «ГЕОРГИОС». Із численних знахідок пряслиць на київському Подолі (розкопки 1981— 1987 рр.) окремі мають написи, що датуються XI—XII ст.[927]. На Подолі 1987 р. на вул. Верхній Вал, 41 виявлено пряслице з написом: «ПРЯСЛЬІМЬ», «АКО ТОѢі ДНЄ».
На вишгородських пряслицях відомі такі написи, як «НЄВЄСТОЧ(Ь)», «ИУЛИАНА», «ЛИДИА», з любечських — «ЖИЛИСЛАВА», «ОТ НЄЖИЛОВЦА», «СТИПАНИДА», «ІВАНКЪ СЪЗДАЛЪ ТЄЄ Ю ОДИНА ДЩЕРЬ», з Теребовлі — «РОМАДИНЪ»[928]. Чимало пряслиць з написами знайдено і в інших давньоруських містах. Написи на пряслицях являють собою важливий матеріал, що свідчить про грамотність жінок у Київській Русі.
Чимало написів на давньоруських глиняних посудинах (корчагах і амфорах). Добре відома корчага з Києва з написом «БЛАГОДАТНЕЙША ПЛОНА КОРЧАГА СИЯ»[929] з побажаннями майстра. Інша корчага з Киева, знайдена 1975 р. на Подолі, засвідчує ім’я її власника «МСТСЛВЛ КРЧГЪ» (Мстиславова корчага). З Києва походять і корчаги з написами «ГАВЪРІИЛО» (Поділ), «ДОБРОТА» (з Успенського собору Печерського монастиря), частина напису втрачена; можлива реконструкція напису: «добро Гаврила» чи з меншою вірогідністю «(корчага) доброго (вина)». На окремих уламках корчаг з Києва читаються такі написи: «ОЛЄКСИ» (Поділ), «БѢЛO В(ИНО) ЗОКОВА...» — із Софійського собору, «УР» (імовірно, «КУР») із дитинця (В. Житомирська, 2) та ін. Із Козаровичів Київської області на уламку корчаги зберігся напис: «БДИ КЪПА(НЬ)», що значить «Зберігай міру»[930].
Рис. 41. Давньоруські написи на побутових речах.
Трапляються
