Міфи України - Т. Гуменюк
Каганець, каганчик — невелика глиняна посудина чи навіть просто черепок з денцем; його наповнюють яким-небудь жиром, у жир кладуть ганчір’я —ґніт, який одним кінцем виходить на край каганця, і вживають для освітлення замість свічки чи лампи.
(обратно) 27Легенда ця дуже нагадує епізод з великоруської казки «Летонюшка» (Афанасьев А. Народные русские сказки. — Москва. — 1897. — Т. II. — № 227-а. — С. 367).
(обратно) 28Переповідаємо розділи з «Книги Еноха» за дослідженням професора І. Порфир’єва «Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях» (с.201—202).
(обратно) 29Гермон — південна відлога Антилівана (Ісус Навин, 11, 3.)
(обратно) 30Про нарікання землі на беззаконня людей мова йде також і в апокрифі «Слово про видіння апостола Павла».
(обратно) 31Ім’ям Азазел у Книзі Левит (16, 8), за єврейським текстом, названо козла відпущення. У магометан Азазел — ім’я найвищого янгола, якого після падіння названо сатаною. У слов’янському апокрифі про Авраама ім’я Азазіл має також злий дух, диявол.
(обратно) 32Професор М.І. Петров висловлює досить імовірне припущення, що песиголовці «Александреїди», можливо, просто звичайні люди зі східних народів, які й нині, як свідчать мандрівники, за ідеал тілесної краси вважають кінчасту (гостру) голову, схожу на собачу, і при народженні дитини намагаються сплющити їй тім’я і загострити його37.
(обратно) 33“У «Літописі Переяславському», 51, мовиться: «там-бо літа не буває — на самій півночі».
(обратно) 34Запозичуємо у професора М. Ф. Сумцова таку довідку про Гога й Магога. Гог згадується у пророка Єзекіїля (розділи 38—39) як завойовник, що поселився в землі Магога. Знатник Іван Богослов, кажучи про часи антихриста, також згадує Гога і Магога (Апокаліпсис, 20, 8). За свідченням Плінія (кн. V, с. 25), під іменами Гога і Магога малися на увазі іноді царі Ассірії і навколишніх країн. Але в пророцтві міститься алегорія, і вчителі Церкви його прикладають то до турків, що ведуть битву з християнами, то до скіфів (Плюшар. Энциклопедический словарь. Т. УНТ. — С. 325). У «Месії Правдивому» Галятовського Гог і Ма-гог згадуються в поясненні 6 і 18 пророцтв у першому випадку в значенні народів, ув’язнених у гори Александром Македонським, у другому — Гог у значенні антихриста, а Магог — його воїнства. Перед кінцем світу Ісус розіб’є Гога і Магога на Єлеонській горі, до того ж на полі битви буде стільки списів і луків, що євреї могли б використовувати їх для спалення дров упродовж семи років. У «Вінці Віри» Симеона Полоцького викладено різні думки церковних письменників про Гога і Магога. За одними, Гог і Магог —■ закляті вороги, замкнені в горах; за іншими, під іменем Гога мали на увазі підданих антихриста, що діяли проти християн таємно, а під іменем Магога — слуг антихриста, що діяли проти них же відкрито.
’Знімок з однієї такої мініатюри з рукописного Апокаліпсиса XVI століття можна бачити в II томі «Исторических очерков» Буслаева, с. 147.
’"Acta Sanctazum, вид. Баландистів, 25 липня. В цитованому нами вище дослідженні п.Ровинського вміщено два зображення мученика Христофора з вовчою головою, зроблених у Росії ще в XIII ст. (III, 634 і IV, 772). Зміст легенди про святого Христофора сповнений високої поезії. В давні часи жив на світі славний велет Оферуш. Він був такого зросту, що коли померла його мати, і Оферуш, бажаючи насипати над нею могильний курган, набрав у свій чобіт землі і витрусив її потім на небіжчицю, то замість могили вивищилася гора аж попід хмари, а там, де взяв він землю, утворилося провалля на стільки ж миль завглибшки, на скільки нова гора вивищувалася над земною поверхнею. Оферуш сів над проваллям і гірко-гірко заплакав; сльози його струменіли в безодню і утворили море: ото саме через те морська вода гірка й солона, як сльози. Замислив Оферуш віднайти собі володаря, могутніш якого не було б нікого на світі. Передусім пішов він на службу до одного могутнього короля; та король цей боявся нечистого, і Оферуш перейшов на службу до чорта. Виявилось, що чорт не без страху — що він боїться хресного знамення. Тоді велетень покинув його і пішов шукати Христа. Зустрівшись з убогим пустельником, Оферуш звернувся до нього з питанням: «Де Христос?» — «Скрізь», — відповів пустельник. — «Як же мені служити Йому?» — «Молися й працюй». Оферуш не вмів молитися, та зате готовий був до найтяжчої праці. Пустельник привів його до бурхливого, стрімкого потоку, в глибині якого тонув усякий, хто наважувався переправитися на інший бік. — «Ти маєш велетенське тіло і надзвичайну силу, — мовив пустельник. — Перенось на своїх плечах подорожніх через води потоку. Твори це во ім’я Христа, і Він зробить тебе Своїм слугою». Звідтоді і вдень, і вночі велетень переносив через потік мандрівних богомольців, спираючись на величезну сосну, як на патерицю. Якось уночі, втомлений денною працею, Оферуш міцно заснув. Зненацька крізь сон йому почувся голос Дитини, що тричі назвала його ім’я. Велетень піднявся, посадив Дитину до себе на плече і ступив до води. Раніш вода ледве сягала його колін, зараз хвилі здіймалися щораз вище й вище і в шаленстві били об круті береги. Оферуш відчув на собі страшний тягар, зігнувся під Ношею і з ляком промовив: «О Дитя! Чому Ти таке важке, так ніби я підняв на свої рамена цілий світ?» — «Ти підняв Того, Хто створив світ», — відказувало Маля-Христос (то був Він). — Охрещений Самим Спасителем во ім’я Отця і Сина і Святого Духа велетень став зватися з того часу Христофором, тобто «носієм Христа».
(обратно) 35Про полозів і гадюк мова попереду.
(обратно) 36У Проскурівському повіті сирен називають «мемозинами».
(обратно) 37Смерть на Україні також уособлюється у досить визначених образах; але про смерть мова йтиме в іншому місці.
(обратно) 38В 70-х роках, поки ще не набули широкого розповсюдження жниварські машини, в Бердянському повіті
