Війна та міфи - Сергій Ігорович Грабовський

«Багатовікова боротьба слов'янських народів за своє існування й незалежність закінчилась перемогою над німецькими окупантами та тиранією. Віднині буде майоріти великий прапор свободи народу й миру між народами».

Йосип Сталін

Вождь та вчитель, корифей усіх наук, товариш маршал. Тоді ще не генералісимус, але вже недовго залишилося. Ось так він оцінив по гарячих слідах, одразу по капітуляції Німеччини, значення тієї перемоги. При цьому, до речі, відзначивши, що сама капітуляція де-юре відбулася 8 травня 1945 року.

Принагідно підставте замість «слов'янських народів» — «арійських», замість «німецьких окупантів» — «жидобільшовицьких». І ви отримаєте те, що мав би сказати партайгеноссе Гітлер у разі, якби перемогла його сторона.

Іншими словами, товариш Сталін зопалу вельми непоштиво повівся одразу з кількома чільними соціальними міфами про війну. Міфами, які ретельно вибудовував совєтський агітпроп, і які живі й донині:

— про докорінну відмінність двох соціально-політичних устроїв, двох політичних ідеологій, представники яких зійшлися на полі смертельної борні;

— про багатонаціональний совєтський народ, який вів цю війну;

— про якихось там пролетарів-усіх-країн, котрі начебто мусять єднатися.

Ну, а заодно — і міф про капітуляцію Німеччини 9 травня…

А водночас товариш Сталін започаткував і нові міфи — про свободу європейських народів, яку начебто принесла їм Червона армія, про мир, який прагнув установити Совєтський Союз, про непорушне слов'янське братерство…

Братерство, яке Червона армія наочно засвідчила, скажімо, «зачепивши» у своєму марші на Захід наприкінці 1944 року частину Сербії та зґвалтувавши там тисячі сербок і вбивши просто так, для розваги сотні сербів. Ну, а одночасно зі штурмом Берліна тривало справжнє полювання на тих вояків польської Армії Крайової, які не склали зброю перед маріонетковим комуністичним урядом.

Визволення, яке дуже швидко обернулося відновленням роботи концтабору Бухенвальд. Щоправда, у дещо менших масштабах, але ж і народу у «визволеній» Європі залишилося куди менше. Туди потрапили не тільки колишні нацистські функціонери, а й діячі «неправильних» партій — усілякі там соціал-демократи, ліберали, християнські демократи. Причому дехто з них уже сидів у тому ж самому, або таких самих таборах при Гітлері.

Мир, який товариш Сталін особисто перетворив на «холодну війну». Це перетворення ознаменувалось програмною промовою перед виборцями Сталінського виборчого округу міста Москви 9 лютого 1946 року.

Потім совєтська пропаганда успішно перекинула всю провину на Черчілля, який мав сміливість відповісти належним чином Сталіну у Фултоні. І сотні мільйонів ідіотів у всьому світі повірили, що саме паскуда Черчілль — на той момент відставний діяч, без жодних посад, лідер розгромленої на виборах партії — мав таку вагу в політиці, що вільно розпоряджався долею планети…

Воно, власне, усе б нічого, якби міф зводився просто до казання. До якоїсь фантастично-фантасмагоричної розповіді про події, про героїв, про зміни світу тощо.

Але ж міф — це те, що тим чи іншим робом, але завжди присутнє в людському житті. Адже в останньому постійно наявне щось таке, що лежить поза досяжністю критичного розуму й сприймається на віру. Незалежно від того, чи підтверджують ці настанови реальність, чи ні.

Міф, тим більше соціальний міф, сформований цілеспрямовано, за допомогою потужних пропагандистських служб для значної кількості людей, в тому числі наших співгромадян, — це те, в що ці люди занурені по самі вуха.

Адже міф для них — не доважок до реального повсякденного життя, а призма, крізь яку вони дивляться на це життя, сприймають і переживають його. Ба більше: соціальний міф для них нерідко є чимось істотнішим і вагомішим, ніж питома соціальна реальність.

А тому соціальні міфи, що пов'язані з воєнною добою, — це не просто виграшки, не просто оповідання про досить давню історію. Це те, що формує живу реальність нашого сьогодення. Реальність, у якої понад 50 % українських громадян прагнуть до сильної — авторитарної чи тоталітарної — руки. Реальність, у якій встановлюють пам'ятники товаришу Сталіну.

Проте з погляду тієї історії, яку слід не «переписувати», а просто вивчити, бо вона вже написана, ці міфи — нісенітниця й брехня.

Ось лише деякі з них:

Совєтський Союз — жертва віроломного нападу нацистів.

Насправді СРСР спільно з нацистами планував і розпочинав Другу світову війну, а потім активно готувався до нападу на Німеччину.

«Другий фронт» був на Заході, отже, перший — на Сході Європи.

Насправді першим на момент початку совєтьсько-німецької війни був саме «другий». Перед цим Британія рік на самоті, за підтримки заокеанських домініонів, відбивала атаки держав Вісі, яких економічно та політично підтримував СРСР.

Нацистські війська були розбиті Червоною армією.

Насправді на Східному фронті втрати Вермахту становили 2/3 від загальних втрат. Втрати Люфтваффе — 1/3 від загальних, а втрати Кріґсмаріне там були мізерними. Іншими словами, на совєтські війська припадає десь половина воєнного успіху, не більше.

Совєтська економіка забезпечила війська всім необхідним, а допомога союзників становила лише 4 % від потреб армії.

Насправді без допомоги союзників Червона армія змушена була б здати Москву та відступити в заволзькі степи й ліси. Натомість із Заходу СРСР одержував алюміній для побудови танкових двигунів і літаків, високооктановий авіаційний бензин, засоби зв'язку, «студебекери» та воєнні технології. Скажімо, танковий перископ польського інженера Гундляха, переданий британцями тощо.

Російський народ вирізнявся серед інших народів СРСР своїм незвичайним патріотизмом.

Насправді українці становили біля 50 % населення окупованих нацистами совєтських територій, але дали тільки близько 12–15 % чисельності колаборантських збройних формувань. Тоді як росіяни становили 25 % населення, і близько 60 % учасників колаборантських формувань.

Під час війни існувала непорушна єдність партії, армії й народу.

Насправді сформована 1992 року комісія при президенті Росії з реабілітації жертв політичних репресій, на чолі з «архітектором перебудови» й офіцером-фронтовиком Олександром Яковлевим, назвала страхітливу цифру: