Міфи України - Т. Гуменюк

Кожна твар, яка б вона не була проклятуща, — от хоча б, наприклад, вовк — вже ж який, здається, великий розбійник, а й той утішається своїми дітками — авжеж! А зозуля — адже це, власне, навіть і не птах, а так — перевертень, тьху! — ось вона що. Так от тоді була всюди вода, а над нею перше небо, на якому жив Бог і двоє Його служників: Мишко й Грицько. Ото як при монастирях, можливо, доводилось вам бачити послушників або служок, так при такому саме ділі й вони були. А на самому небі, там, де тепер живе Божа Матір, жив Сатанаїл і в усьому йшов наперекір Господу. Що не захоче Господь зробити, то він, лукавий оцей Сатанаїл, візьме та й завадить, не дасть-таки, проклятий, зробити. Ось і замислив Господь Бог, як би це Йому знищити Сатанаїла, і не так цілком знищити, як відняти ризу його, в якій була вся його сила. Одного разу Сатанаїл роздягся, поклав ризу свою на камені і став плавати в морі, бо дуже любив, проклятущий, купатися. А Господь сидить на Своєму небі та й дивиться. Оце й засперечався Господь Бог із Сатанаїлом: «Не дістанеш, — каже Господь, — дна морського». А Сатанаїл каже: «Ні, дістану». От Сатанаїл і почав пірнати, а Господь гукнув Мишка й велів йому, щоб летів на море, і коли пірне Сатанаїл, то щоб став дмухати, скільки є духу, на море. Отак і зробили. Сатанаїл пірнув перший раз, а Мишко й став дмухати з усієї сили на воду — море так і взялося корою, замерзло.

Сатанаїл випірнув та й пробив головою кригу. От Господь і каже: «Ну, пірнай другий раз!» У них, бачте, така вже умова була, щоб до трьох разів пірнати. Пірнув Сатанаїл удруге, а Мишко дмухає на воду, аж присів, — хочеться таки і йому вислужитись перед Господом. Море знову взялося кригою, ще товщою. Сатанаїл випірнув і знову пробив головою кригу. Господь каже: «Ну-мо, пірнай третій раз!» Сатанаїл пірнув, а Мишко — ледь не лусне, так дмухає на море; і Господь став теж йому допомагати — почав і Собі дмухати щосили на море. Море взялося такою грубою кригою, що Сатанаїл, коли випірнув, то не зміг уже пробити її головою, а Грицько тим часом схопив ризу Сатанаїла і давай утікати з нею на небо. Побачивши, що з ним не жартують, Сатанаїл зараз же став прохукувати кригу; прохукав діру, та й погнався за Грицьком і вже почав було наздоганяти його, бо в Грицька було два крила, а в Сатанаїла цілих шестеро. Коли тут де не взявся Мишко, та мечем і відхопив Сатанаїлу крила. Сатанаїл упав у море, а ризу його Мишко з Грицьком принесли до Бога. В цій самій ризі Ісус Христос пізніше на хресті мучився; з Мишка та Грицька Господь зробив архангелів Михаїла та Гавриїла. Очевидно, тут ми маємо справу з легким зміненням в бік до ще яскравішого вираженого дуалізму легенди, вже наведеної нами вище.

Повір’я про походження чортів з крапель води, струшених з рук після миття їх, назад, широко розповсюджене серед наших малоросів. І нині можна ще часто почути в селянській сім’ї наказ дітям, щоб вони, коли йдуть, умившись, до рушника, не струшували мокрих рук, не тріпали назад, бо з тих крапель народжуються чорти.

Імовірно через те, що те, що «жиди», з одного боку, сприяють розмноженню чортів на білому світі, а з іншого, — тому, що «жид», як «пся віра», не може служити надійним захистом, і чорти за них не ховаються, отож «ще як світ стоїть, то не чути, щоб грім жида вбив, — аж оце якось і жида в нас вбито».

Легенда про рукописання, дане Адамом дияволу про вічну працю на нього й рабство, склалася на основі неправильно зрозумілих слів апостола Павла: «І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас — Він із середини взяв його та прибив його на хресті» (Послання святого апостола Павла до колосян: 2, 13 — 14), а також і слів церковної молитви: «чесним Його хрестом рукописання гріхи наші знищив». Звідки ввійшла ця легенда у слов’янський апокриф, ще не досліджено.

Певг — вид середземноморської сосни {прим. ред.).

На початку «Оповіді» зазначено, що її списано у Віриті з послання «некоего Жидовина».

Епізод надання імені першому синові Єви і Марії дуже нагадує епізод надання імені Богомалятку в колядці, надрукованій Хр. Ящур-жинським на сторінках «Киевской старины» (1895, лютий, с.209—211): Ой в Русалимі у Віфлеємі —

Грай, море, грай!

Радуйся, земле,

Син Божий народився!

(цей приспів повторюється після кожного вірша).

Пресвята Діва там Христа мала,

В ризи Його вповивала.

Там всі святі поза стіл сіли.

Взяли писати, взяли читати, —

Дали вони ім’я святого Петра.

Пресвятая Діва того ім’я не хотіла.

Взяли читати, взяли писати,

Яке Йому ім’я дати, —

Дали вони ім’я святого Павла.

Пресвята Діва того ім’я не хотіла.

Взяли писати, взяли читати,

Яке Йому ім’я дати, —

Дали вони ім’я Ісуса Христа.

Пресвята Діва то ім’я злюбила...

Оповідь записано в Зінківському повіті.

Під «німцем» на Україні мають на увазі будь-якого взагалі іноземця — англійця, француза та ін.

Литовцям також відомий мотив творення людей з пшеничного тіста. Записана в Шавельському повіті легенда про походження мужиків і бояр розповідає таке. Коли Господь Бог створив людину з глини, тоді й чорт (veines), бажаючи показати себе тямковитішим (iszmin-tingesniu) за Бога, зліпив людину з пшеничного тіста (nulipe zmogy ist teszlos kvientiniu miltu) і поставив своє творіння, щоб до решти вдихнути йому життя. Собака, пробігаючи мимо, з’їв людину. Чорт страшенно розгнівався і схопив собаку за хвіст. Собака з переляку миттю захворіла на понос й випустила із себе творіння чорта в тому самому вигляді, в якому воно вийшло з його рук (pratrido ir iszsziko tan velno darba, toki patkaip jis buwo nulipes). Від цієї людини, зліпленої чортом