Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

додатків демонструвало лояльність до Риму, відмова — демонстрацією незалежності або переходу під протекцію інших сил. Досить показовою у цьому відношенні є історія правителів Боспорського царства, які ще у І ст. до н. е. потрапили в орбіту римської політики і перебували у ній майже пів тисячоліття.

Імена і титули

Підвалини щирої боспоро-римської приязні заклав цар Полемон І, який отримав трон Понту 38 р. до н. е. Володіння сина ритора (Полемон не належав до правлячої династії) включали рештки Понтійського царства включно з Боспором та Колхідою. Цьому прислужилося знайомство його батька, Зенона, з Марком Антонієм, слово якого багато важило у Римі при вирішенні східних справ. Головною вимогою до новопризначених царів була своєчасна виплата данини Риму та надання допоміжних військ у разі потреби. Полемон навіть прийняв нове ім’я, Маркус Антоній, на знак певних відносин із римським тріумвіром. Дружба з Марком Антонієм, як не дивно, не завадила його подальшій кар’єрі. Боспор Полемон І отримав уже від імператора Августа, якому слід було призначити наступника царю Асандру.

Саме Полемон І отримав титул «союзник і друг Римського народу», який стане на дов­гий час додатком до титулатури царів Боспору. Заморське царство відігравало особливу роль у легітимізації прав Полемона І, які завдяки шлюбу з Динамією, дочкою царя Фарнака ІІ, який невдало виступив проти Риму. Ця жінка була не просто дочкою царя, а й царицею на Боспорі, походила з роду Мітрідатидів, давніх володарів Понту. Це той випадок, коли на престолі Боспору при одній дружині до Полемона І змінилося два царі — Асандр І та Скрибоній.

Отримавши нову частину до свого царства за підтримки римлян, Полемон І зіткнувся з необхідністю відновити владу над племенами «варварів» та деякими містами, які не поспішали визнавати нову владу. Вдалими виявилися похід на Танаїс та підкорення Колхіди. А от спроба підкорити аспургіан закінчилася катастрофою — цар потрапив у полон, де і загинув.

Особливості римсько-боспорських відносин у першому столітті найкраще ілюструє приклад царя Рескупоріда І Аспурга, який правив на Боспорі з 8 р. до н. е. до 38 р. н. е. Почнемо з повного імені — Тиберій Юлій Аспург Філоромеос, кожна зі складових якого має певний глибокий сенс. Тиберій Юлій — означає, що патроном царя був ніхто інший, як сам імператор Тиберій з роду Юліїв. Аспург — нагадування про племінну належність володаря. Ну і нарешті еллінський додаток Філоромеос — «друг римлян». На додачу Аспург Філоромеос мав римське громадянство. Як цар Боспору він був союзником Риму, тобто мав стосовно держави, громадянином якої був, додаткові зобов’язання, які стосувалися також його підданих.

Рескупорід І став засновником династії, яка царювала на Боспорі до 458 року. Символічно, що останній цар із династії Тиберіїв Юліїв теж був на ім’я Рескупорід, але вже з порядковим номером ІХ — ім’я засновника династії серед правителів країни було найбільш популярним. Наступним за популярністю в родині стало ім’я Савромат — Савроматів було VI.

Ігри довкола боспорського престолу

Рескупорід Аспург як претендент на Боспорський престол з’явився на політичній арені після невдалого повстання Асандра — сина цариці Динамії від попереднього шлюбу. Асандр (проголошений Асандром ІІ) 12 р. до н. е. виступив проти друга римлян Полемона І. Спочатку доля сприяла йому, та невдовзі цар загинув на війні. І тут з’явився Рескупорід, який був родичем Асандра І і сином Асандроха, вождя, який очолював плем’я аспургіан, що мешкало на узбережжі Меотіди (Азовського моря). Рескупоріда Аспурга у цій боротьбі підтримали не лише співплемінники, а й елліни з міст на узбережжі Меотіди. На додачу син вождя аспургіан став поширювати чутки, що він є сином цариці Динамії. Беручи до уваги насичене сімейне життя цариці (три законних шлюби), серед боспорян вірогідно знайшлися такі, що у це могли повірити. Звернувся він 8 р. до н. е. і до Октавіана Августа, щоб стати ще й другом римлян — це мало гарантувати успіх. Однак і без цього йому вдалося посісти на престолі. Новий цар став чекати визнання від Риму, на це пішло не багато і не мало, а 22 роки. У 14 р. новий імператор Тиберій Август став патроном Аспурга, і той отримав і нове ім’я, і громадянство (римське) і бажаний титул — Філоромеос.

Тепер Рескупорід Аспург, за яким вже стояла вся потуга Риму, міг зайнятися відновленням кордонів царства. У 16 р. він виступив проти синдів, приєднав Горгіппію, поновивши тим самим контроль над азійськими володіннями. У 23 р. настала черга Скіфського царства у Тавриці, де на трон було поставлено Хідосбія, сина Омпсалака. На додачу до царського тутулу, Рескупорід оголосив себе пожиттєвим архонтом Феодосії, а зі згоди Риму — ще й протектором, тобто захисником Херсонеса. Херсонеситам це навряд чи сподобалося, але їм дали зрозуміти, що уся ця активність боспорян у Тавриці та її околицях вже погоджена з Римом, який ревно слідкував за перерозподілом кордонів та повноважень навколо кордонів Імперії. На знак вдячності до покровителів Рескупорід Аспург навіть перейменував Пантікамей на Кесарію, у якій теж призначив себе почесним і довічним архонтом. Друг римлян процарював 46 років і заповів державу двом синам — Мітрідату і Котісу.

Цар не врахував, що у Риму можуть бути свої плани стосовно його держави. У 38 р. малолітній Мітрідат VІІІ став царем (при регентстві матері), однак імператор Гай Калігула визнав доцільним передати трон своєму приятелеві (ще з дитячих років) Полемону ІІ, який доводився Мітрідату дядьком. Хоча Полемона і не надто добре прийняли на Боспорі, він протримався там до 41 р., коли вже імператор Клавдій, вирішивши не доводити ситуацію до чергового заколоту, відправив друга дитинства Калігули царювати в інше місце. Однак навіть відновлення законних прав не відшкодувало молодому царю Боспору моральних збитків, і той почав міркувати про відновлення незалежності.

Одним із виявів вільнодумства стали мідні монети, на яких «забули» викарбувати портрет правлячого імператора. Наміри Мітрідата VІІІ не були таємницею для його найближчого оточення. Тому Котіс, другий спадкоємець престолу, посланий до Риму налагоджувати стосунки (фактично — заручником), здав брата імператору Клавдію. Цим не лише він врятував свою голову, а й здобув перспективи стосовно отримання престолу. У 44 р. Котіс повернувся на Боспор із царським титулом і римськими військами під командуванням пропретора провінції Мезія Авла Дідія Галла.

Сторону Мітрідата прийняв цар сіраків Зорсін, а Котіс звернувся до Евнона, царя аорсів, який пообіцяв допомогти з кіннотою. Цар Зорсін виявився чоловіком розумним і не став псувати стосунки з аорсами та класти своїх людей у безнадійній війні з Римом. Зреш­тою, позбавленому престолу Мітрідату VІІІ довелося піти на мирову з римлянами і 50 року здатися на їх милість. Він прожив решту життя в Римі і загинув, беручи участь у черговому заколоті в часи імператор Гальби.

На знак вдячності до покровителів Котіс І звів у Кесареї та Фанагорії храми Кесаря Себаста, в яких був головним жерцем. За його правління було організоване патрулювання кримського узбережжя римським флотом, налагоджене постачання римського війська зерном. Але всі ці вияви лояльності виявилися марними — 63 р. імператор Нерон звелів наміснику Нижньої Мезії відправити Котіса І у Рим, де «друг римлян» приєднався до свого брата і помер 67 року.

Смерть Нерона відкрила шлях до повернення Боспору династії Тиберіїв Юліїв. У 68 р. імператор Гальба відрядив на історичну батьківщину онука цариці Динамії — Рескупоріда²². Наступна хвиля заколотів — цього разу