Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
У цих війнах Таврика була спочатку відносно далеким тилом, який мав забезпечити свого царя передусім хлібом і грошима, потрібними, аби найняти та прогодувати війська, рекрутовані переважно із «варварів» . Зокрема з теренів Європи: кельтів, фракійців, скіфів, сарматів тощо, які билися з римлянами на рівнинах і в горах Азії. Мітрідат був майстром вибудовувати неймовірні антиримські коаліції та проводити спецоперації проти заклятого ворога. Свого часу підключив до підготовки свого війська... римлян. Річ у тім, що в 80–70-ті рр. до н. е. римське керівництво провінції Іспанія в особі Квінта Серторія розгорнуло власну війну за владу в столиці. Внесок Мітрідата Євпатора у цю боротьбу склав 40 галер і 3000 талантів срібла.
Іноді вважають, що і до повстання рабів під проводом Спартака (73–71 рр. до н. е.) приклав руку цар Понту. І що теж зовсім не випадково, таке повстання майже збіглося в часі з початком третьої Мітрідатової війни (74–63 рр. до н. е.). Ватажок повсталих, між іншим, був фракійцем, яких було повно у найманому війську царя Понту, ну а військові таланти Спартака, засвідчені самими римлянами, явно виходять поза межі підготовки рядового гладіатора. Відсутність на полях битв у Азії кількох легіонів та досвідчених полководців, які кілька років вимушено протистояли Спартаку і Серторію явно вплинули як на перебіг, так і на тривалість цієї війни. Зрозуміло, що присутність у Азії легіонів Гнея Помпея, які воювали спочатку проти Серторія, а потім — Спартака, могли змінити хід війни. Що, власне, і сталося, коли вони потрапили на Схід…
План Мітрідата включав також організацію походу безпосередньо на Рим через Європу. Причому похід цей мав розпочатися у Понтійських степах. До нього мали бути залучені скіфи, сармати, фракійці, кельти, германці. Можливо, для підтримки союзників та майбутніх учасників походу було навіть закуплено зброю — у сарматських похованнях того часу виявлено бронзові шоломи типу Монтефортіно, які, на думку деяких дослідників, свідчать про це. Можливо, саме із цим задумом був пов’язаний і похід війська Спартака на північ Апеннінського півострова (офіційна версія — повернення рабів на рідні європейські землі). Однак Мітрідат VI явно переоцінив свої можливості і йому довелося зосередитися на малоазійському театрі бойових дій.
Тут боротьба з римлянами йшла з перемінним успіхом. Відлунням цих подій можуть бути деякі знахідки у Тавриці. Серед знахідок у таврському святилищі на Гурзуфському сідлі є речі, пов’язані із римським військом і, вірогідно, захоплені як трофеї у Азії. Великою є імовірність того, що доправили їх сюди найманці, які служили у війську Мітрідата Євпатора.
Під час цієї війни Таврика частково перетворилася на військовий табір, у якому зосереджувалися наймані підрозділи. Залишки одного із таких укріплених військових таборів археологами знайдено поблизу Феодосії. Солдатам, які там перебували, і справді платили сріблом — знайдено як окремі, так і невеликі скарби монет. Однак доля була неприхильна до царя Понту і він програвав одну битву за іншою. І зрештою, війна прийшла на землі Таврики, яка з тилової бази перетворилася на поле битви.
Після низки поразок від Гнея Помпея, який 66 року нарешті таки дістався Малої Азії зі своїми легіонами (перед тим винищивши піратів на Середземному морі, частина яких знов-таки працювала на царя Понту) Мітрідат VI був змушений відступити на Боспор, сподіваючись зібрати тут нове військо і продовжити війну. Однак за його спиною вже визрів заколот — син царя Фарнак змовився з римлянами. В обмін на збереження влади над частиною батькової спадщини до Риму 63 р. до н. е. ним було відправлено голову Мітрідата Євпатора.
Нові часи настали, або Все буде Рим...
Падінням Понтійського царства вдало скористався Херсонес, який, виступивши на боці Риму, здобув незалежність. Одначе про незалежність та відновлення Понтійського царства в колишніх межах (разом із Херсонесом) мріяв і Фарнак ІІ, чекаючи на слушну нагоду поквитатися з Римом. Що, зрештою, призвело до наступної війни. Вирішивши, що Риму, у якому за владу якраз змагалися Гай Юлій Цезар і переможець Міртідата VI Помпей Великий, буде не до відновлення понтійського царства, він вирушив до Малої Азії, залишивши в Боспорі на господарстві полководця Асандра.
Після кількох перемог Фарнак ІІ натрапив під Зелою на легіони Цезаря. Доповідь про наслідки битви стала одним із найпопулярніших латинських висловів, який пережив тисячоліття: «Veni, vidi, vici»... Однак насправді мабуть не все так однозначно вийшло у Цезаря з Фарнаком, як про те оповідають римські джерела. Бо у старому таврському святилищі над Гурзуфом у ті роки знову потрапили римські артефакти, включно з обладнанням для військового табору. А ще срібні монети, карбовані у похідному монетному дворі Цезаря. З останніми римські легіонери навряд чи розсталися б без примусу. Але таври-найманці, які билися з легіонами Цезаря на боці Фарнака ІІ не залишили по собі жодних «Записок»...
Зрештою переможений Фарнак ІІ повернувся на Боспор, та невдовзі загинув у війні з намісником Асандром, який вирішив заснувати власну династію, обмеживши свої апетити Таврикою. Згодом йому довелося відбиватися вже від наступного Мітрідата — Пергамського, поставленого Римом. Лише у правління Октавіана Августа нова династія змогла отримати благословення від Риму. І знов у таврському святилищі з’являються римські речі, пов’язані з військовим спорядженням, і відповідні монети.
Рим кілька разів приходив на допомогу правителям Боспору. Так, військова експедиція 45–49 рр. Авла Дідія Галла й Гая Юлія Аквіли допомогла утвердитися на престолі Котісу І. З іншого боку, Рим не став терпіти незалежницької політики Мітрідата VIII, який заходився відновлювати незалежність, спираючись на підтримку «варварів» . Саме тоді в таврський храм знову потрапляють захоплені у римлян трофеї — фрагменти обладунків, зброї, монети. Не гребували таври і грабунком викинутих на берег римських військових кораблів. Під час одного з таких інцидентів загинув префект когорти та воїни з допоміжного загону, речі яких були присвячені богам Таврики.
У черговий раз римляни втрутилися в таврійські справи за імператора Нерона. По тому, як володіння херсонеситів (друзів Риму) вкотре були атаковані кочовиками, біля берегів з’явилася ескадра під проводом експедиції Тиберія Плавтія Сильвана Еліана.
Равенський флот вчасно прийшов на допомогу атакованими чи то скіфами, чи то сарматами херсонеситам. Скіфські фортеці й поселення на межі з володіннями Херсонеса, а також на узбережжі впали під ударами морської піхоти. Час був складний, одне слово, війна, отож римляни не стали докладно з’ясовувати, хто ж таки насправді напав на Херсонес — скіфи чи сармати. Покарали усіх, хто потрапив під руку.
Саме після цієї операції римляни переходять до формування більш продуманої та потужної системи військово-політичного контролю не лише над Таврикою, а й над усім Північним Причорномор’ям. Так завершився черговий етап битв за Таврику.
Друзі Риму
Михайло Відейко
Після перемоги у Мітрідатових війнах римляни перебрали контроль над берегами Понту Евксинського. Де прямо, а де — через «друзів». Відтоді у багатьох місцевих правителів з’являється додаток до тронного імені — «Філоромеос» — «друг римлян». З часом з’являється ще одна прикладка — «Філоцезар», тобто «друг цезаря», друг імператора. Це мало демонструвати особисту лояльність поточному правителю Риму. Набуття цих
