Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Свого часу римські війська були надіслані в Крим під час придушення заколоту, піднятого боспорським царем Мітрідатом III (VIII). Перемігши на суші, вони поверталися до місця дислокації, однак ескадра потрапила у жорстокий шторм. Кілька кораблів було викинуто на берег, екіпажі й солдати були перебиті (і пограбовані) таврами. Частина здобичі була знайдена археологами під час розкопок святилища в горах над Гурзуфом. Вона складалася із предметів римського озброєння, спорядження солдатів і монет середини I ст. н. е. Частина здобичі, а можливо, і бранці, були принесені в жертву.
Однак римляни вчасно прийшли на порятунок Херсонеса, коли його у черговий раз обложили скіфи. Ситуація видно була не простою, якщо похід очолив особисто Тиберий Плавтій Сільван Еліан, легат провінції Мезія. Про його подвиги у Криму досить коротко сказано в епітафії: «цар скіфів був відігнаний від обложеного ним Херсонеса, що за Борисфеном». Вважають, що легат не обмежився тим, що «відігнав царя скіфів», а досить ґрунтовно поруйнував розташовані поблизу морського узбережжя селища у його володіннях, особливо укріплені. Саме із цими бойовими діями дослідники зв’язують пожежі на кількох городищах.
Римські підрозділи у Тавриці
Невдовзі по завершенні переможної війни у Дакії, у 20-ті роки II ст. в Херсонесі розмістили загін, що складався із солдатів I Італійського легіону (II Луцензієвої когорти). Ця когорта була сформована ще під час перебування славного легіону в далекій Іберії (нині Іспанія) і була названа на ім’я одного з місцевих племен — луцензіїв. Такий підрозділ міг налічувати (залежно від типу формування) від 500–800 до тисячі й більше вояків. Яка саме кількість вояків із цього підрозділу була відряджена у Таврику — невідомо.
Згодом до Херсонеса надіслали військового трибуна, в оперативному підпорядкуванні якого перебувало римське військо у Тавриці. Відомо навіть ім’я цього воєначальника — Луцій Юлій Маказенус. Його прочитали на уламку кам’яного вівтаря, знайденого на території давнього портового району Херсонеса. На цій посаді Луція Юлія змінив Юлій Валент, трибун I Італійського легіону. У різний час для служби у Тавриці були відряджені військовослужбовці із різних легіонів і допоміжних підрозділів.
Їх склад можна встановити завдяки написам, надгробкам і клеймам на керамічній дахівці, яка колись перекривала будівлі у місцях розміщення гарнізонів.
Чимало подробиць стосовно перебування римлян на північних берегах Понта отримано винятково завдяки знахідкам написів. Більшість являє собою уламки кам’яних плит. Прочитати подібний напис непросто: заощаджуючи зусилля (все ж таки камінь) та/або місце, римляни виробили цілу систему скорочень імен, титулів, військових звань, найменувань частин та іншого. Ця система цілком зрозуміла тому, хто її створив, та його сучасникам, а нині чи не кожне прочитання стародавнього римського напису (особливо якщо він дійшов у фрагментах) перетворюється на справжню головоломку, а то і предмет багаторічних дискусій між фахівцями.
Візьмемо для прикладу, клейма на черепиці, виявленій на місцях дислокації підрозділів римської армії у Північному Причорномор’ї. У ті часи було взято за правило ставити клейма на подібні вироби — звичайно із вказівкою легіону, що організував виробництво будівельних матеріалів на місці дислокації або доставив уже готові вироби з базового табору. Важливим є те, що кожна частина використовувала покрівлю власного виробництва. Так, клеймо з написом LEG V MAC означає не що інше, як Leg(io) V Mac(edonica), тобто легіон V Македонський, а LE XI CL — то є Le(gio) XI Cl(audia), тобто не що інше, як легіон XI Клавдіїв. Це означає, що знахідки цих клейм у Тавриці фіксують факт перебування тут у відповідних бійців із перелічених вище трьох легіонів римської армії. Інша річ — хто саме тут побував і в якій кількості. Але на цей рахунок підказку знайдено в іншому місці.
Трапляються часом і більш складні скорочення, на зразок VEMI. Читається у такий спосіб: V(exillatio) E(xercitus) M(oesiae) I(nferioris) — тобто вексиляція військ Нижньої Мезії. В облаштуванні військ могли брати участь і приватні, так би мовити, виробники. Наприклад, OPUS NOV Opus Nov(ii) і OPUS PUBLIC. Це означає не що інше, як «виріб Новія» та «виріб Публіція». Це вже участь приватних осіб у армійських «тендерах» на будівництво. Бувало і таке в давні часи.
Про персональний склад та долю окремих вояків із римського гарнізону в Херсонесі та інших місцях Таврики дослідники дізналися з давніх присвятних написів і надгробків. У числі відряджених у Крим легіонерів можна назвати сурмача XI Клавдієва легіону Аврелія Сильвіана, Гая Юлія Валента, солдата I Сугамбрської когорти, центуріонів XI Клавдієва легіона Антонія Прокула та I Італійського — Марка Ратину, Антонія Прокла — центуріона XI Клавдієва легіона, Аврелія Віктора з І Італійського, Марка Мецилія з І когорти Бракарів та інших. Як бачимо, у випадку з Клавдієвим легіоном надгробки цілковито відповідають зафіксованому завдяки клеймам на черепиці підрозділу.
У Кримській землі знайшли вічний спокій також римські відставники-ветерани. Серед похованих біля стін Херсонеса були ветеран Мезійського Флавієва флота Авлудізен, а також Аврелій Демас, котрий прожив не багато і не мало, а 72 роки.
Знаючи з інших джерел бойовий шлях цих та інших підрозділів римського війська, можливо встановити час і обставини їхньої появи в Тавриці. Відповідно, пов’язати ці переміщення із певними історичними подіями.
Для відряджених до Криму легіонерів цей теплий край міг виглядати цілком милим куточком (порівняно з фортом у середній течії Рейну або сторожовою вежею на стіні Антонина в горах Шотландії). Пристойні кам’яні будинки під черепичною покрівлею виглядають куди надійніше та комфортніше за дерев’яні бараки.
Коли стало неспокійно на Дунайському кордоні, у гавані Херсонеса базувалися кораблі Мезійської ескадри, що забезпечували безпеку плавання біля берегів Криму. Слід гадати, що наявність у глибокому сарматському тилу баз римські армії і флоту певним чином впливала на багатьох місцевих вождів, готових вступити до антиримської коаліції, що склалася біля меж імперії на Рейні й Дунаї.
Упродовж майже ста років навіть нечисленні римські гарнізони могли гарантувати безпеку від ворожих набігів мешканцям Тіри, Ольвії, Херсонеса. Сусіди-»варвари» були досить поінформовані про те, яка зустріч може їх очікувати поблизу міських стін і не поспішали випробувати римську оборону на міцність. Інша справа, коли до стін приходили більш далекі й більше рішучі племена. Спочатку римляни успішно відбивали такі атаки. Коли 214 р. Тіру зруйнували війська племені карпів, то нападникам все ж таки довелося забиратися геть. І лише низка скіфських війн, коли ворог був явно сильнішим, а головне набагато чисельнішим, призвів до відступу римлян із усіх місць, окрім Таврики.
Військова база римського часу
У Тірі, Херсонесі, Ольвії та інших місцях археологи досить успішно досліджували острівці «римської військової присутності» з усіма їхніми стандартними атрибутами: укріпленнями, казармами, приміщеннями для командування, складами, солдатськими вбиральнями, каналізацією, водогоном і, зрозуміло, лазнями.
Оскільки підрозділи, розквартировані у великих містах були відносно невеликі, вони не могли забезпечити оборону усього периметру міських стін. Для цього існувало міське ополчення. До того ж головним їх завданням було не стільки обороняти міста, скільки контролювати їх населення та околиці. Якщо буде потреба можна було викликати підмогу із провінції Мезія. Як показав успішний досвід експедиції Тиберія Плавтія Сільвана, кораблі з морською піхотою могли дістатися берегів із баз у Подунав’ї до берегів Таврики днів так за 10–11. Головним
