Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
У посудині знаходилася бронзова сітула — посудина для вина, накрита умбоном до щита. Сітула була римського виготовлення, умбон — належав до артефактів пшеворської культури, так само, як фібули (застібки до плаща), меч, ніж, спис та шпори й інші деталі спорядження. Спорядження належало воїну-вершнику високого рангу — ймовірно, вождю.
Вождь не сам подорожував нетрями місцевих лісів. Розкопки, які почалися навколо першої знахідки виявили поховання цілого загону (!) до зубів озброєних вояків-вершників. У деяких похованнях виявлено по кілька списів, мечів, навіть бронзові шоломи знайдено! Інвентар поховань належав так само до пшеворської культури, хоча були вироби скандинавського походження, а також речі, зроблені кельтами і римлянами.
Установлено, що поховані воїни були близько середини І ст. до н. е. і загинули, найімовірніше, одночасно. Усі вони були дружинниками, які прибули із заходу, про що свідчило все — зброя, прикраси, спорядження. Похідні бронзові казани європейських зразків або римські були у кожного.
Судячи з керамічного посуду, вони встигли інтегруватися у місцеве суспільство, принаймні настільки, щоб отримати достатню для здійснення поховального обряду кількість горщиків, виготовлених місцевим населенням. Його археологи віднесли до «типу Харівки», у якому виразно виступають риси зарубинецької культури, саме тоді, як прибульці, вірогідно, належали до пшеворської. Риси останньої також простежено у згаданому вище типі пам’яток. Тобто перед нами випадок, аналогічний формуванню зубрицької культури на межі пшеворської та зарубинецької. Цікаво, що сліди цих рис археологи виявили за кількадесят років до розкопок некрополя поблизу Мутина, який відкрив невідомі раніше драматичні сторінки місцевої історії.
Вояки, поховані майже два тисячоліття тому під Мутином, ймовірно, усі загинули в одній битві і були поховані з усіма почестями. Про те, що битва була переможною, можуть свідчити знахідки у похованнях цінних речей, зокрема — зброї. Адже у разі поразки переможці обібрали б тіла ворогів до нитки і невідомо, чи віддали б їм останню шану належним чином. Битва була досить кривавою, а ворог серйозним, що пояснює загибель у ній такого числа професійних воїнів, та ще й на чолі з вождем.
Подібний могильник, з подібним набором речей та ритуально понівеченою зброєю, з часом було відкрито у Верхньому Подністров’ї, на Львівщині. У ньому була навіть розкішна керамічна посудина провінційно-римського виробництва. Власне, до кордонів римських провінцій звідси вже не так і далеко. Таким чином, бачимо, що існував у давні часи шлях, яким загартовані у битвах воїни з Європи (а цей шлях міг починатися десь на Одері, Віслі, або узбережжі Балтійського моря) могли потрапити досить далеко на схід, де вони брали участь у невідомих історикам (як римським, так і сучасним) битвах. Із ким билися дружинники невідомого вождя з Мутина — із сарматами, якимись місцевими племенами? Можливо, нові розкопки дадуть відповідь і на це питання.
Знахідка також відкриває кілька речей. Носії пшеворської культури у Європі знали про події, які відбуваються досить далеко на Сході. Ті, хто жив там, при потребі могли звернутися по військову підтримку — і отримати її. Цікавою та важливою є та обставина, що носіїв північного варіанта пшеворської культури у межиріччі Вісли та Одеру (а там вона доживає до V ст.) серйозно розглядають як компонента, з якого сформувалися місцеві слов’янські спільноти. Можливо, і на сході мали місце подібні явища.
Знаки влади
Серед загадок середньовіччя є і питання про походження певних символів, якими користувалися правителі, зокрема і Русі. Мовиться про княжий тризуб, карбований на «златниках» та «срібляниках», знайдений на різних виробах — від цегли-плінфи до бронзових медальйонів. Історія згаданих знаків із речей Х ст. теж може сягати сарматських часів.
На речах, покладених у могилу знатного сармата поблизу с. Пороги на Вінниччині, зокрема на срібному кубку, були зображені тамги клану царя роксолан Інісмея. Подібні тамги карбували на монетах Ольвії у 70-х — на початку 80-х років н. е. Було навіть висловлено припущення, що похований поблизу села Пороги цар колись володарював над сарматами — аорсами, котрі прийшли в ці краї звідкись зі степів між Доном і Волгою. У Причорномор’ї ж аорси повинні були зіштовхнутися з раніше прибулими сюди сарматами-роксоланами.
Тамги-знаки були поширені також і у боспорських царів, які додали у їх графіку певні мотиви грецької міфології. Серед сарматських тамг з’являються піктограми, що нагадують тризубець Посейдона. З великою ймовірністю можна припустити, що тризуб різних обрисів до сусідніх із Сарматією правителів (вождів, князів, конунгів) міг потрапити як придане — після шлюбу представників племінних еліт. Однак установлення родинних відносин між слов’янською й сарматською елітами, можливо, слід віднести до періоду початку занепаду Сарматії — ІІІ ст. н. е., коли у них з’явився спільний ворог — готи. Деякі хліборобські племена лісостепової й лісової смуги починаючи із ІІІ ст. до н. е. багато дослідників цілком упевнено відносять до слов’янської або праслов’янської культури.
Хто лише не використовував подібні до тамг символи на своїх гербах і бойових прапорах за останні дві тисячі років! Це і київські князі, і татарські хани, і правителі Великого князівства Литовського та Руського. Дуже нагадують тамгу, приміром, литовські «Стовпи Гедиміна».
Римська присутність і готи
Римляни в Херсонесі
Михайло Відейко
У буремні часи, у цитаделях, відбудованих у колись незалежних еллінських містах, на неприступних скелях Криму облаштувалися римські легіонери й воїни з допоміжних підрозділів. Вони наглядали за варварами (і місцевими жителями), завжди готові виступити по першому заклику римської батьківщини. Багато хто з них знайшов вічний спокій у цій землі, а їхні імена донесли до наших днів напівстерті написи на кам’яних надгробках. Обставини їхньої появи у Херсонесі пов’язані з боротьбою останнього за незалежність від Боспорського царства. Правителі останнього створювали в Тавриці проблеми для Риму, тож херсонесити були винагороджені наданням самоврядування, підкріпленим про всяк випадок римським гарнізоном.
Окупанти чи рятівники?
По-різному можна тлумачити той факт, що в Причорномор’ї з’явилися римські гарнізони. Діапазон суджень від емоційних («римська окупація»), до більш дипломатичних та виважених («римська присутність»). Очевидно, мало місце і те, і інше — залежно від обставин і ходу подій. Усе почалося з усунення головного конкурента Риму в Причорномор’ї — правителя Понтійського царства Мітрідата Євпатора. У битвах з римськими легіонами йому не допомогли ані загони, набрані у понтійських степах із числа скіфів і сарматів, ані підтримка жителів міст Боспору (ті, в свою чергу, були вдячні цареві за захист від «варварів»-скіфів). Крим із часом перетворився на тилову базу Мітрідата з усіма наслідками, що випливають із невдач царя Понта у нескінчених війнах із Римом: посиленим збором податків і повстанням доведеного до розпачу населення, династичними чварами та заколотами.
Зрештою Рим, як це вже неодноразово бувало, став переможцем одних і благодійником інших. Благодійником, зрозуміло, для тих, хто вчасно обрав його сторону. У ті часи існувало почесне найменування — «друг цезаря і друг римлян», що його надавали від імені «сенату і народу римського». До звання, яке надавали місцевим правителям, належали царські інсигнії: на знак повного визнання й порозуміння з боку Риму. Міські ж громади могли нагородити правом самоврядування, а тим, хто просив особливо наполегливо, навіть надіслати невеликий гарнізон і помістити його у відбудованій для такого випадку цитаделі. Утім
