Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Сукупність даних свідчить, що за житло сарматам правили, найімовірніше, юрти. Одну з таких юрт досить умовно зображено на фресці, що прикрашала стіну склепу І ст. н. е. в Пантікапеї. Порівняйте це зображення із сучасною казахською юртою, і ви зрозумієте, що я мав на увазі, говорячи про хибність прямого співставлення стародавніх та сучасних кочовиків.
Під час перекочівки сармати користувалися возами з наметами, які тягли воли. Цей вид транспорту оспіваний всіма античними авторами, які писали про скіфів або сарматів — таким дивним здавався грекам рухомий спосіб життя. Одне із сарматських угруповань — аорси — у греків звалося ще «амаксобії», тобто «ті, хто живуть у возах». Сарматські вози й намети згадують Страбон та Овідій. В сарматських похованнях на території України знайдено кілька коліс від візків із 12–14 спицями.
Кочовий побут зумовлював склад їжі та домашнього начиння. Хоча в розпорядженні археологів майже немає матеріальних залишків сарматського «меню» (крім кісток вівці, знайдених у похованнях), не буде помилкою вважати, що в їхньому раціоні помітну роль відігравала м’ясна їжа. За етнографічними паралелями, значну частину м’ясного столу мала становити конина, але в поховальному обряді вона чомусь не використовувалася. Популярними в кочовиків були молоко й молочні продукти (сир, кумис, сироватка), і сармати, ймовірно, не були винятком. Торговельні відносини і данина забезпечували сарматів продуктами землеробства: зерном, борошном, городиною, маслиновою олією, вином.
Столовий та кухонний посуд сарматів досить різноманітний. За останній правили ліпні горщики різних типів. Столовим посудом були античні червоноглиняні та меотські сіроглиняні глеки, миски, келихи. Заможні кочовики дозволяли собі дорогий срібний, бронзовий та скляний посуд античного виробництва.
Одяг та прикраси
Нечисленні залишки — переважно з могил знаті — та не менш рідкісні зображення дають можливість реконструювати одяг сарматів. Чоловіки носили бавовняну або льняну сорочку та короткий замшевий, шкіряний чи сукняний каптан, що застібався фібулами, такі самі штани й короткі м’які чоботи. Каптан підперезувався поясом із залізною, бронзовою, срібною чи золотою пряжкою. Церемоніальні пояси ватажків мали дві симетричних бляхи-застібки із зображеннями у звіриному стилі. Чоботи були іноді закріплені в підйомі ремінцями з пряжками, на кшталт м’якого взуття горців Північного Кавказу. За головне вбрання правив повстяний башлик або конічна шапка з хутра чи вовни. Костюм доповнювався сукняним плащем, що застібався фібулою на лівому плечі.
Жінки вдягали довгу сукню з рукавами до зап’ястя чи трохи вище. За східною модою зверху сукні носився розпашний халат, що застібався фібулою на грудях. Із того ж таки Сходу до гардеробу сарматської жінки потрапили шаровари, часто прикрашені на литках бісером. Голову вкривала широка хустка, що трималася за допомогою діадеми або начільної стрічки з тканини чи шкіри.
Одяг представників знаті був оздоблений нашивними золотими бляшками та золотим гаптуванням.
Амазонки і матріархат
Хто не чув міфів та легенд про амазонок — жінок-воїнів, які живуть без чоловіків й ведуть з ними звитяжні війни? Проте мало хто знає, що в основі цих легенд лежать реальні відомості античних авторів про савроматів та сарматів. Ось як пояснює походження савроматів Геродот:
«Про савроматів розповідають таке: коли елліни вступили в боротьбу з амазонками (їх скіфи звуть οιορπάτά; ця назва в перекладі еллінською означає "чоловіковбивці"), то, як гласить легенда, елліни, перемігши їх у битві при Фермодонті (сучасна р. Терме на території Малої Азії. — Авт.) відпливли назад, везучи з собою на трьох кораблях амазонок, яких вони спромоглися захопити в полон. Останні у відкритому морі напали на чоловіків та порубали їх; але вони не знали кораблів та не вміли впоратися ані з кермом, ані з вітрилами, ані з веслами й тому після вбивства чоловіків почали носитися по хвилях за волею вітру та прибули до Кремн на Меотійському озері (північне узбережжя Азовського моря. — Авт.): ці Кремни лежать у землі вільних скіфів. Полишивши тут кораблі, амазонки подалися до населеної місцевості; зустрівши перший табун коней, вони захопили його, сіли верхи та почали грабувати володіння скіфів.
Скіфи не могли пояснити собі того, що сталося, оскільки не знали ані їхньої мови, ані одежі та дивувалися, звідки вони взялися; вони прийняли амазонок за чоловіків однакового віку та стали з ними до бою. В битві скіфи заволоділи трупами амазонок й таким чином узнали, що вони — жінки. Тоді скіфи на раді вирішили аж ніяк не вбивати більше амазонок, а послати до них наймолодших із свого середовища, приблизно в тій самій кількості, скільки було амазонок; юнакам було наказано затаборувати по сусідству з ними та робити все, що вони робитимуть, а якщо ті їх переслідуватимуть, не ставати з ними до бою, а тікати; коли ж вони припинять переслідування — повернутися. Так вирішили на раді скіфи, бажаючи мати дітей від цих жінок.
Юнаки, яких послали, почали виконувати цей наказ; амазонки, помітивши, що вони прийшли без усякого злого наміру, облишили їх; кожного дня обидва табори все більше та більше зближувались. Юнаки, подібно до амазонок, нічого не мали з собою, крім зброї та коней, й тому вели однакове з ними життя, займаючись полюванням та наїздами.
Десь опівдні амазонки робили таке: вони розходилися по одній або парами, відходячи далеко одна від одної до вітру. Помітивши це, скіфи почали робити таке саме; один з них наблизився до однієї амазонки, що була на самоті; остання не відштовхнула його та віддалася йому, не пручаючись. Вона не могла з ним розмовляти, оскільки вони не розуміли одне одного, й тому показала йому рукою наступного дня прийти на те ж саме місце та привести з собою ще одного, показуючи на мигах, щоби їх було двоє й що вона приведе з собою також іншу. Юнак, полишивши її, розповів про це товаришам. Наступного дня він сам прийшов на те саме місце і привів з собою іншого; він знайшов амазонку разом з іншою, які вже чекали. Решта юнаків, узнавши про це, також підманили до себе інших амазонок.
Після цього вони поєднали два табори та почали жити разом, причому кожен з юнаків мав за дружину ту, з якою вперше злягав. Чоловіки не спромоглися навчитися мови жінок, але жінки перейняли мову чоловіків...»
Далі, за Геродотом, амазонки запропонували чоловікам податися за річку Танаїс, оскільки відчували себе винними за те, що зруйнували країну скіфів та залишили батьків без синів. «Юнаки погодились на це. Вони переправились через Танаїс, а потім три дні йшли на схід від Танаїса та три дні на північ від Меотіди. Прибувши до місцевості, де живуть і нині, вони оселилися там (за такими координатами це степи межиріччя Дона й Волги. — Авт.). Відтоді савроматські жінки здавна живуть у такий спосіб: вони їздять верхи на полювання з чоловіками та без них, виходять на війну та носять однаковий з чоловіками одяг. Савромати розмовляють скіфською мовою, але здавна зіпсованою,