Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Чому саме зараз сука , коли душа навиворіт ? Тоді, коли вперше в житті, відчув себе по-справжньому живим . - Ти сам все спаскудив , Дене. Як завжди. Даша права, ти виродок.- Згадую її слова і сльози, які наче отрута, повільно вбивають. Я втратив довіру свого янгола, сподіваюсь що поверну її. Вже два дні не ходив до універу, не до навчання мені зараз. Мені потрібно придумати, як повернути Дашу, як повернути її довіру. Я дав нам обом ці два дні, щоб заспокоїтись. Не їздив до матері, бо не міг бачити розчарування і біль в очах Даші. Тільки писав їй, та відповіді не було. Все. Більше не можу. Здихаю. Потрібно її побачити. Збираю себе до купи і їду на зустріч з Дашою , в мамин будинок.
Мама як завжди біля своїх квітів.
- Привіт сину. Погано виглядаєш , захворів?
- Щось таке. Мені потрібно з Дашою поговорити.
- А Дарини немає.
- Нічого, я зачекаю.
- Довго доведеться чекати , вона тут більше не живе. - добиває мене мама. Відразу з`являється думка, що я її не знайду.
- Де вона мамо?
- Я не знаю.
- Як ти могла її відпустити?
- А ти? Як ти міг її відпустити, якщо без неї на людину не схожий? Ти себе в дзеркалі бачив?
- Мамо, будь-ласка, я впевнений що ти знаєш де Даша. - мама кілька секунд дивилась на мене , думала чи варто казати, та відповіла.
- Я знаю де ти можеш її зустріти. Даша навчається в твоєму університеті. На юридичному. Все. Далі сам сину, я й так вже порушила обіцянку.
- Дякую , мамо. - розвертаюсь і йду до байка.
- Спершу приведи себе в порядок.- чую навздогін.
Їду до універу. В юристів першокурсників зараз лекція. Значить вона тут. Від цього усвідомлення , серце в прискореному темпі, ганяє кров по венах. Чекаю на вулиці, так щоб було видно вихід з корпусу. Розумію, що слухати мене, вона скоріше за все , не захоче. Тому продумую кожне слово, щоб достукатись до неї. Пролунав дзвінок і через кілька хвилин з корпусу почали виходити студенти. Однією з останніх виходить моя Даша , з ще однією дівчиною. Сміються. Вона дуже гарна, в вільній сукні білого кольору з червоними полосками. Волосся зібране в косу. Виглядає дуже мило. Посмішка зникає з її обличчя, як тільки наші погляди зустрічаються. Вона на секунду зупиняється, потім прощається з подругою і швидким кроком йде в протилежному від мене напрямку. Тікає від мене. Чорт. Підіймаюсь і наздоганяю її.
- Дашо! Стій! - ловлю її за руку. Висмикує . - Дашо давай поговоримо.
- А хіба нам є про що говорити?
- Прошу, вислухай мене. Дай мені 5 хвилин.
- Навіщо. Я не хочу тебе слухати. Ти мерзотник.
- Так, Дашо. Я мерзотник і виродок і все що хочеш, тільки дозволь пояснити.
- 5 хвилин.
- Давай сходимо в кафе, тут поруч.
- Дене, 5 хвилин. Я тебе слухаю.
- Я не брехав тобі і не прикидався , жодного дня. Я не можу без тебе . - хочу підійти ближче, не дозволяє . - Я дуже шкодую, про те, що зробив тоді . Та це було до ... До нас з тобою Дашо . Пробач мені , янголе.
- Якщо це все, що ти хочеш, добре, я тобі пробачаю. Можеш спати спокійно.
- Яке блядь спати, Дашо? - кричу. - Я дихати не можу без тебе. Хочеться розігнатись на байку і розхерячитись нахер. Не можу без тебе. Не хочу без тебе , Дашо. - підходжу і обіймаючи вдихаю запах її волосся. - Пробач , Дашо. Пробач. Я кохаю тебе . - вона не пручається, обіймаю міцніше. Чую як гучно видихає. - Ти єдине світло, яке є в моєму нікчемному житті. Дай мені шанс все виправити.
- Можу запропонувати тобі , просто спілкуватись , як друзі, а далі побачимо.
- Добре. Я згоден. Можу я запросити друга на каву?
- Не сьогодні. Не так швидко. Хочу побути на самоті, подумати.
- Завтра?
- Я сама тобі повідомлю. Мені потрібен час.
- Добре. - підіймаю за підборіддя її обличчя і легенько торкаюсь її губ своїми. - Я буду чекати, янголе.
