Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

     - Я   навіть   не   знаю,   як   тобі   дякувати,   Вадиме. -   знов   його   обіймаю.   

     -  Іди   вже,   плакса.   На   добраніч.   

      Наступного    ранку,   ми   з  Вадимом    дійсно   поїхали   до  університету.   Я   дуже   нервувала.  Та   все   минуло    добре.   Після    заповнення   кількох   договорів,   я   пішла   на   свою   першу   в  житті   лекцію.   Коли   зайшла  в  аудиторію,  розгубилась,   там    було    дуже    багато   студентів  і   практично   всі ,  звернули   увагу    на  новеньку.   Я   розгубилась    і   завмерла    на   місці. 

      -  Ей!   Новенька  ,  -  гукає   мене   дівчина    з    першого  ряду.  -  іди   сюди.   Сідай   біля  мене.  -  я   посміхаюсь    і    сідаю   біля   неї.  -   Мене   звуть   Ліна.   А   тебе?

     -  Даша.   

     -  Чого    ти   така  перелякана,  Дашо?   Тут    ніхто   не  кусається.  -  посміхається  Ліна.   -   Навчання   нещодавно   почалось ,  ми   всі   ще   знайомимось,   так  що   ти   нічого   не   пропустила.  Викладачі ,   поки   що   теж   не  пресують,  головне   не   пропускати   пари.  Хочеш   дам  тобі   свої   зошити,  вдома   переглянеш   пройдений    матеріал.

      -   Так,  Ліно,   дякую.  Хочу    звісно.

      -  От   і    домовились.  

     На    всіх  парах   я   сиділа   з   Ліною.  Ця    балакуча    дівчина,   за   цей    день,   дала   мені   стільки   інформації,   що   коли   я    вийшла    з   університету,   здавалось    голова  вибухне.   Але   вона   мені   сподобалась.  І   день   сподобався.   Вадим    чекав    мене    на   парковці.

     -  Ти   що    тут   сидів    весь    час?

     -  Ні    звісно,   я  був   на   роботі.   Просто   бачив    твій    розклад    занять.    В   нас  же  є   ще   одна   справа.  -   дивлюсь   на  нього   з   нерозумінням.-  Квартира,  Даринко.   -  сміється.  -  Завчилась?  

     -  Щось   таке.   Я   просто   не   думала ,   що   все  так  швидко.

     -  А   чого   тягти?    Ввечері     поговоримо   з   мамою,   думаю   вона   не   буде   проти.    Тільки   ти   не   залишай  її,   вона  дійсно   полюбила    тебе.

    -  Я   б  не   змогла.   Я   теж  полюбила   Маргариту   Петрівну.   Ніхто ,   ніколи  не   відносився   до  мене  так ,  як   вона. 

     Виявляється,   Вадим   вже   навіть   підібрав   кілька   варіантів   житла,   поряд   з   університетом.   В   мене   була   задача,   лише   обрати.    І   я   обрала.   Однокімнатна  ,   але   велика   квартира   з  гарним   ремонтом   і   повністю  укомплектована   меблями   і  технікою.  Заходь   і   живи.     Не   вірилось ,  що  це   справді   зі  мною.  Якщо   все   буде   добре,   тут   і   для  Дані   місця   достатньо. 

      Приїхавши    до   будинку   Маргарити   Петрівни,   ми   відразу  ж  вирішили   розповісти   їй   що   я   переїду.  Точніше ,  це   Вадим   вирішив.   Я   практично   мовчала.   Маргарита   Петрівна   трішки   засмутилась,   я   це   бачила ,  та   я   обіцяла   приїздити   до  неї  в   гості   і   сказала,  що  завжди   чекатиму   її  в   себе.  І    це   правда.   В   мене   на   даний   час,   немає   ближчої  людини.  

 На    наступний   день,   мене   в   університет   знов   відвіз   Вадим.   Звідти   я   вже   пішла   в   своє   нове   житло.    Лише   залишаючись   на   одинці,   от   як   зараз  ,   я   знов    рвала   на   шматки   своє   серце,  згадуючи   Дениса.   Вже    два   дні   ми  з  ним   не   бачились.  Він   кілька   разів   телефонував,   ще   тоді,   посеред  ночі,   тому   я   вимкнула   телефон  і   до  цього   часу   не   вмикала.   Та   тепер   потрібно   це   зробити,   я   обіцяла   зателефонувати    Маргариті   Петрівні   після   пар.  

      Вмикаю   телефон   і   починають   сипатись   повідомленя .   Майже   всі   від   Дениса.    Навіщо   він  мені   пише?  Невже   думає   що   я   така    довірлива   і   знов   поведусь  на   його   казки.   Видаляю   всі   повідомлення   не  читаючи   і   випадково    відкриваю  одне   з  них.

    Денис:

      "Янголе,   я   здихаю   без   тебе.   Задихаюсь !   Ти   мені    потрібна."

    Це   повідомлення   написане   сьогодні,   значить   він   ще  не   знає,    що   я   переїхала.    Як    хочеться    повірити     і   відписати...   Та    я    не   хочу   наступати,   на   ті   ж   самі   граблі,   вони   дуже   боляче   б`ють.