Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

       Розговорившись   з  мамою  ,   не   помітив   як    минув   час  ,    тому   залишився   в   неї    на  ніч.   

       На     наступний   день,   від   мами ,  відразу  поїхав    на    пари.    В  універі  , ловлю   себе   на   тому   ,   що  весь   час    шукаю   Дашу    поглядом.   Наче    мені   просто    життєво   необхідно,   хоча б   бачити   її   здалеку.   В    якусь    мить      розумію   ,   що   вже   ходжу   і   спеціально   шукаю   зустрічі    з   нею.   Та  її    ніде    не   було.     Коли    побачив   її   подружку  ,    саму,   зрозумів  ,  що   Даші    немає   в    університеті.    Я    знаю  ,   як   вона  мріяла   навчатись  і   впевнений,   що   просто   так ,  вона   б   пари   не   пропустила.   Значить    щось    сталось.    Ледь    стримуюсь ,   щоб  не   зателефонувати   їй.   А    може   вона    наплювала   на   навчання    і    пішла   на   побачення   зі   своїм    гобліном.    Від    думки  ,   що    хтось   ще   може   її  торкатись ,   божеволію.   Стискаю   кулаки    і   прикриваю   очі ,  намагаючись   заспокоїтись.   До   біса.   Все   до    біса.   Викликаю   таксі   і   їду   до  Пуха    за    байком.    Хочу    покататись.   Зараз   мені   потрібне   відчуття    швидкості   і   свободи.  

        Щойно   сідаю   на   мотоцикл    і   від`їжджаю   від   будинку   друга,   як  в   кишені    вібрує    телефон.   Зупиняюсь   і    діставши   телефон ,   дивлюсь  на    екран.   Коли    бачу ,  що  це   Даша,  моє   серце   робить  кульбіт.     

      -  Слухаю  .  -  намагаюсь   щоб   голос   звучав   спокійно.   Вона   мовчить . -   Дашо?

      -  Дене  ,   я ...   Мені   просто   більше    немає   до   кого   звернутись.  Я   б    попросила    Вадима,  та   він   не  в    місті.     Мені    потрібна    допомога.  -   серце   калатає    мов   навіжене.  Мовчу  .  Вона    продовжує.    -  Сьогодні    мого    брата   виписують   з   лікарні.    Він   кілька   днів   поживе   в   мене.   Він   на   милицях.     Я   просто   фізично   не    зможу  ,   допомогти   йому   піднятись   в    квартиру.      З     лікарні    його     вивезуть  ,   добратись   додому ,  можна    на   таксі,   а    далі....-   вона   замовкла .  -   Ти    можеш   допомогти?  

       -  А    чому    не   телефонуєш   своєму    гобліну?   -  запитую.   Насправді ,  хочу   почути,   що  він    не  її,  що   їй   на   нього   плювати.

       - Зрозуміла,    бувай.

       -  Зачекай,   Дашо!  -   гукаю.  Та   вона   вже     відключилась.   -  Чорт!   Бісова   дівка!.  -  перенабираю.   Не   відповідає.   Знов   набираю .   Чорт!  Таке   враження  ,   що  це  мені  потрібно.   Підіймає   слухавку   і   мовчить.  -  Кажи   адресу    лікарні.

        -  Не     потрібно    до   лікарні.    Ми   приїдемо   на   таксі   ,   а   ти   лише   допоможеш   піднятись   в   квартиру.

        - Дашо ,   не  потрібне    таксі,   я   сам   вас   заберу.   

       -  Ти  ж   на   байку ,   а   потрібен   автомобіль.

        -  Буде   тобі   автомобіль.   Кидай   адресу.  

       Через  секунду   приходить   повідомленя   з  адресою   лікарні.   Їду   додому  ,   пересідаю   в   свою   BMW  ,   яку   вигулюю   дуже   рідко,   в   основному   взимку   і   їду   в   лікарню.  Від   однієї   думки ,   що   я   її   побачу   і   ми   будемо   їхати   в   одному   автомобілі ,   дихання   спирається   і   серце   прискорено   гепає   в   грудях.   

       Приїжджаю   і    телефоную   Даші.

     -   Я   на  місці ,  Дашо.

     -  П`ять   хвилин ,  зачекай.

      Через   кілька   хвилин   бачу,   як   роз`їжджаються    двері   в   лікарню   і    медсестра     на   кріслі -  каталці ,   вивозить   хлопчика.   А   ззаду   них  іде   моя   Даша   і   тримає   в   руках   милиці.    Під`їжджаю    ближче ,   майже   до  самого   входу   в    лікарню   і   виходжу   з   авто.

     -  Карету   подано .  -  кажу   і    бачу   як   Даша    намагається   сховати   посмішку.   Допомагаю   малому    піднятись .  -  Привіт  друже .  Я   Денис.   -  протягую   йому   руку.   Він   посміхається   і   тисне    мою   руку.

     -  Даня.   -  вони   з  Дашою   дуже   схожі   зовні.   

    Даша   кладе    милиці   в   авто  ,  а   я   допомагаю   Дані   сісти   на   заднє   сидіння.   Даша   сідає  попереду  ,   біля   мене.   Дуже   хочеться   торкнутись  її.   І   хочеться    вибачитись   за   свої   слова.   Бачу    що   вона  ,   здається   більше   не   злиться   на   мене.  Це   мене   тішить.  - Бачиш ,  як   виходить   Дене ,  кілька   годин   тому ,  ти  обіцяв   собі,   що   все   скінчено.  А   щойно  почув   її   голос ,  знов   прилетів   до  неї  . -  шепоче   мені ,   мій  внутрішній  голос.     Ну   і  нехай.  Головне  , що   зараз  мені    добре.

      Даша   мала    рацію ,   вона  б   сама   не  впоралась.  До   повного   щастя  ,  щей   ліфт  не   працює.   Малий    впертюх ,  відмовлявся    від   допомоги,   соромно  йому   бачиш.   Та    коли   ледь  подолав   кілька   сходинок ,   погодився   щоб   йому   допомогли.  Я   не   довго   думаючи  ,   підняв   його   на   руки   і   поніс.   Даша   бігла   позаду.     Відчинивши   двері   вона   показала    куди   нести   Даню   і  я    посадив    його   на   кухні  на    стілець.   Сама  ж   Даша   пішла    в  кімнату ,  переодягатись.

       -  Дякую   тобі  за   допомогу ,  Денисе.  За    сьогодні    і  взагалі...    Казала   Даша,   що  це   ти    дав    гроші,   мені   на   операцію.  -  посміхаюсь.

      -  Вона   так   сказала?   

      - І   ще   сказала   що  ти   хороший ,  але   намагаєшся   це   приховувати.

      - Вибач  ,  Даня.  Я  зараз   прийду.

     Виходжу   з   кухні   і   йду    в   кімнату,   та    бачу   що   Даша   в   ванній ,  миє   руки.  Заходжу   до  неї  і   зачиняю   двері.   Вона   повертається   до   мене   і   якось   насторожено  на  мене  дивиться,   наче   не  знає , що  від  мене   можна   чекати.  Я   й    сам   цього  не   знаю.  Притягую   її    до  себе   і   зафіксувавши   долонею  потилицю  ,  накриваю  її   губи   своїми  , відразу   ж   вриваючись   язиком   до   її  рота.   Все.   Пульс   гепає   в   скронях ,   серце    в   грудях.   Мізки   розтеклись .    Даша   не  стримує   тихий   стогін  і   відповідає   так   само   жадібно.   Теж   скучила,   маленька,   тремтить   і   сама   притискається   міцніше   до  мого   тіла.   Ковзаю   по   її  тілу    руками   і    мене   криє   від   того,  як   вона   відповідає   і    як  реагує   на    мої    дотики.