Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

        Доїжджаю    до    будинку,    сльози   не   припиняють   текти  з   очей.  Не    хочу   заходити    всередину,    сідаю    в   альтанці    на   вулиці   і   знов    себе    жалію.    Чому    він    такий   жорстокий?     І    чому   я    така   нікчемна?    Він        не   прикидався ,  з   самого    початку    я   бачила   і    знала   який    він    і    все    ж   повірила .    Впустила     в    своє    серце    так    глибоко  ,    що    тепер   не   знаю  ,    як    його    звідти    вирвати.     Смішно.     Найголовніше,    що    Ден   практично    кожного     дня    говорив ,    що    йому    від    мене    потрібно.    Та    я   бачила    це    по-іншому,    бачила    так    як    хотіла    бачити.    Те   чого   насправді   не   було.

        -  Ти     чого    тут    сидиш   сама,    посеред    ночі? -  підстрибую    з    несподіванки   і    витираю   сльози  ,    коли   до    мене    підходить    Вадим.   -  Ааа!    Ну   зрозуміло  ,   з     братиком    посварились.     Якщо   чесно  ,    взагалі    не    розумію  ,    що    ти    в    ньому    знайшла.    Та   це     не    мої   проблеми,    самі     розберетесь. 

        -  Чому     він    такий    жорстокий?    

        -  Він    завжди    таким   був ,   Дашо.    У    нього    важкий    характер  ,   як    і   в    його   батька . Та    другий ,   можливо     в    силу    свого    віку,   а   можливо   з   якоїсь    іншої   причини,    навчився    керувати   своїми   емоціями   і    сам    себе    заспокоювати.     Він    також    надто    запальний  , але      на    відміну    від    Дениса,    з   ним    я    завжди    знаходив    спільну   мову.    Якщо    хочеш   розповісти    ,   я    тебе    вислухаю  ,    та    поради    давати  ,   вибач   я    не   мастак.   

       - Ні.    Я   не    хочу   більше    про   нього   говорити.   Якщо    чесно,    взагалі    думаю   ,   що    мені    потрібно    поїхати    з    цього   будинку ,    щоб    його    більше    не    бачити .    Та    поки   що     немає   куди.   

       - Якщо    ти    дійсно    цього   хочеш ,   я    допоможу    тобі.    Знімемо     тобі    житло    в    місті  ,     тим    більше  ,    що    тобі     так    буде    тепер    зручніше    і    точно    буде    про    що   подумати  , крім    Дена.    З    завтрашнього    дня ,    Даринко,    ти    навчаєшся    в   юридичному    університеті .  Ми    вже    про    все    домовились    і    завтра    я   повезу    тебе    на   першу   твою   лекцію.   

      - Ти   жартуєш?   

      -  А    хіба   схоже  ,  що    я    жартую?    Так   що,   мала,    можеш    витерати    свої    сльози,      тепер    в    тебе    почнеться     інше    життя.  

       -  Дякую!     Дякую!    - обіймаю   його    за    шию.    

       - Тихо,    мала.    Задушиш.   -  сміється   він. 

       - Вадиме,    можна    тебе    про   дещо    запитати?   

      - Якщо    знов   щодо   Дениса,   то   ні.   

      - Ні.    Це    щодо   Маргарити    Петрівни.    Вона    дуже    добра   до   мене   і    я   не   розумію    чому .     Вона     ж    не    допомагає    всім   в   кого   труднощі  ,   чому    саме   я?   Вона    начебто    брала    мене    на   роботу ,    та    насправді    ніякої   роботи    в   мене   немає .    Вона    постійно       займається    зі    мною  ,  купує    мені     речі  ,   навчає    мене ,    а    тепер    ще   й   завдяки   їй   я   буду    навчатись    в    університеті    і    здійсню    найбільшу    свою    мрію.    

     -  Нууу!    Взагалі-то ,    в    університеті    ти    будеш    навчатись ,    завдяки    мені. - посміхається    Вадим  . -   Але    мама   дійсно    до    тебе    дуже    добре    ставиться.    Вона     тебе    полюбила  ,   наче    рідну    і    ти    права ,    для    цього   є   причина  .   Тільки    цього    практично    ніхто    не   знає.    Коли    мама    ще    жила   з   моїм    батьком  ,    перед    його    смертю,    вони     чекали    на  другу  дитину  .  Мала   народитись    дівчинка.    Мама   дуже   її   хотіла    і   чекала.   Та    коли   так   сталось    і    помер   батько ,    мама   дуже    страждала    і   на    останньому    місяці   вагітності  ,  вона    потрапила    до    лікарні.    Дівчинку     врятувати    не    вдалось.    - я   прикриваю    рот   долонею .   Страшно    собі    уявити  ,  що    пережила     ця   бідна    жінка  . Спочатку    втратила    чоловіка  ,   а    потім    ще   й    дитину.  -   Я     пам'ятаю    її    депресію  ,   пам'ятаю     як   їй   було   погано.  -  Вадим   переводить   на   мене   погляд .  - Не    знаю  ,   чому   саме   ти   Дашо,   видно  ти   чимось   зачепила    мамину    душу ,   з    першого   ж   погляду,   Та    думаю   вона   наче   дійсно   знайшла    свою   втрачену   дитину  ,   а    можливо   просто   робить   те ,   для    тебе  ,    що    вже   ніколи    не    зможе    зробити    для   неї.    Так    що  ,    можеш    не    шукати    в   її    діях   якихось   підступів.    Мама    це    все    робить    щиро,    вона    справді    полюбила   тебе    наче    рідну    доньку.    

       - Я    й   не    думала    про   підступи    і    не   сумнівалась   в    щирості   її    дій  ,   просто    хотіла   зрозуміти   чому    і   навіщо.    Мені     дуже    шкода    Маргариту     Петрівну.    Шкода    що    в   неї   було    таке    важке    життя  .   Вона    дуже    хороша   людина.    А   ти   чому    возишся   зі  мною?

       -  Чесно? -  дивиться   на  мене,   а   я   ствердно   хитаю   головою. -  Ти    сподобалась   мені,   дуже,   але  я   бачив,   що   це   не   взаємно.   Ти  хороша  ,   справжня,   тому,  зараз    пробую   полюбити   тебе   як   молодшу   сестричку.    То    що    Даринко,    ти   точно    впевнена  ,    що   хочеш   переїхати?   

      - Так.    Але    мені    незручно  ,  що    вам    знов    доведеться   розв'язувати   мої   проблеми.   

     - Дурненька.    Хіба   ж   це   проблеми?    Якби    все   в   житті   , можна    було    вирішити   так    легко.    Отже .   Витираємо   сльози   і   йдемо   лягати    спатки.    Завтра    тебе    чекає   насичений    день.