Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
- Янголе. Я так скучив. Не хочу більше без тебе. - шепочу цілуючи обличчя і шию .- Не виходить без тебе. Ніхрена не виходить.
Вона трішки вивільняється, залишаючись в моїх обіймах.
- З тобою дуже важко, Дене. Чому ти завжди намагаєшся зробити боляче? - дивиться в очі, наче чекає відповіді. Я її сам не знаю. Я завжди таким був, наче ховався за своєю агресією, ховався , щоб більше не розчаровуватись. Та лише з нею виходить відкриватись і бути собою. - Я піду до Дані. - Хотіла відійти , та я не відпустив.
- Стій. Хто той хлопець?
- Цікавий в тебе метод , спочатку б'єш потім запитуєш. Ніхто , просто одногрупник. Ти тепер будеш бити пики , всім моїм одногрупникам?
- Ні. - посміхаюсь , - лише тим , що торкаються до тебе або надто близько наближаються . - Ти моя, Дашо. - зариваюсь носом в волосся.
Вона втомлено видихає, розвертається і виходить.
- Я тобі дуже вдячна за допомогу, Дене. - чую вже біля виходу .
Через кілька хвилин виходжу з ванної кімнати і йду на кухню.
- Будеш з нами вечеряти? - запитує малий.
- Денис мабуть такого не їсть . - відповідає Даша замість мене.
- Дякую, Даня, я з задоволенням. - сідаю за стіл. - Від ранку нічого не їв.
Даша кладе на стіл макарони з сиром , сосиски і помідори. Не зовсім те , до чого я звик , але мені байдуже. Коли я починаю їсти , вона здається видихає з полегшенням. Даша дуже турботлива . Я ще не бачив її такою. Видно , що дуже любить брата.
- Денисе , а ти знаєш , що Даша дуже гарно малює? - запитує Даня.
- Ні . - дивлюсь на неї. Вона мені цього не говорила. Здається , ми взагалі мало розповідали один одному про себе.
- Даня, перестань. - соромиться мала.
- Я хочу подивитись твої малюнки. - вона дивиться, наче шукає підступ в моїх словах. - я серйозно , Дашо, мені цікаво.
- Ти не будеш сміятись?
- Обіцяю. - вона посміхається і виходить з кухні.
- Тримай . - тихенько каже малий , протягуючи мені зігнутий в кілька разів клаптик паперу і змовницьки посміхається. - Заховай. Це вона кілька днів тому , викинула в смітник в лікарні. А я підібрав. - ховаю в кишеню. Цікаво , що там.
Даша повертається і кладе переді мною альбом з малюнками . Сама сідає поруч. Дуже близько. Так , що я відчуваю тепло і аромат її тіла. Чомусь ці відчуття дуже подобаються. Посміхаюсь . Відкриваю альбом і зависаю . Вона реально талановита. Гарні малюнки , в основному намальовані простим олівцем. Лише кілька, на яких зображене море , намальовані фарбами.
- Дуже гарно , Дашо. Правда. Особливо ці. - Показую саме ті, на яких море.
- Просто я завжди хотіла там побувати . Бачила його лише на картинках. Тобі дійсно подобається?
- Дуже , янголе . Чесно. - повертаю до неї голову , Даша щасливо посміхається . Залипаю спочатку на очах , потім на губах. Одночасно наближаємось один до одного .
- Кхе. Кхе. - Чую зі сторони. Даша різко підіймається. - Я мабуть піду спати. Дякую , сестричко , за вечерю. І тобі дякую , Дене.
- Допомогти? - запитую.
- Ні. Я сам. - Даша подала йому милиці і малий залишив нас на одинці. Вона збирає зі столу брудний посуд і поклавши його в мийку , починає мити.
Підіймаюсь і підходжу до неї . Обіймаю зі спини.
- Не відштовхуй мене , Дашо. Я так скучив. Дозволь знов бути поруч. - вона повертається до мене обличчям.
- Ти зробив мені дуже боляче.
- Я знаю , янголе. Я дуже шкодую. Мене вже тоді крило від тебе. Я не розумів , що зі мною діється. Відчував, що ти стаєш надто важливою для мене і це мене злякало. Я б не дозволив йому нічого з тобою зробити. Тому й побіг за вами , щойно ви вийшли з нічного клубу. Пробач, Дашо.
Вона кілька секунд дивилась мені в очі , а потім потягнувшись, обійняла мене за шию і сама поцілувала. В мене від цього здається всі волоски на шкірі стали дибки. Обіймаю її за талію і поглиблюю поцілунок.
