Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

        Не   можу   навіть   описати   свій  стан  цього  тижня.  Я   наче   не  ходжу    а   літаю.   Ми   з   Денисом  кожного    вечора   разом,   іноді   навіть  нікуди   не    ходимо,    а   просто   катаємось   на   байку.    Він    дуже    змінився,    став    дуже   уважним   і  ніжним.    Я   закохалась   по  вуха,   хоч   більше   жодного    разу   йому  цього   не    говорила,  лише   тоді ,   на   даху.    

      Маргарита   Петрівна  ,   хоч  і  знає   про   наші   відносини,   жодного  разу  не   торкалась   цієї  теми.   Вона   як   і  раніше ,  намагається   зробити   з   мене    леді.   Якщо   раніше   мене   це    трохи   дратувало   і   ображало,   то  зараз  я   їй   дуже  за  це  вдячна.   Я   багато  чого  навчилась,   що  здавалось  би  логічно    знати  будь-якій    дівчині,   та   мене  цього   ніхто   не  вчив.  Наприклад    одягатись  зі   смаком,  фарбуватись,   вкладати   волосся,    та  навіть    правильно   користуватись    столовими   приборами.    Не   можу   сказати ,  що  знаю  і   розумію  все,  та   точно   більше   ніж   раніше.   Маргарита   Петрівна,  не  дає   мені   жодних   завдань,   крім   як   супроводу.   Просто   займається   зі   мною . 

          Я   сама   іноді     прошу    Віру  ,   щоб  давала  мені  якусь   роботу   по   кухні,    тому   що   мені   не   зручно.    Як   от  зараз ,   я    допомагаю    Вірі   готувати    улюблену    страву   Вадима,  голубці.   Він   сьогодні   повертається   з   відрядження    і    господиня  вирішила   його   потішити.   На   вечерю   також    запрошений   Денис,   тому   я   з   нетерпінням  чекаю   вечора.    Ми   з   Вірою   приготували   багато   улюблених   страв   братів    і  особливу  увагу   звісно ,  я   звертала   на  те,   що  любить   Денис.   Можливо   колись ,  сама   йому   щось   приготую.   

        Першим   приїхав   Вадим.   Привітавшись    з   усіма  ,   пішов   в  свою   кімнату,  трішки   відпочити  з   дороги.   Поки    ми   з   Вірою    накривали   на  стіл,   спустилась   Маргарита   Петрівна.

      - Дівчата ,   Денис   ще   не  приїхав?  -  запитує   нас   обох,   а   дивиться   на  мене.   Відчуваю   як   палають   щоки.

      -  Ні .  Ще   немає.  -  відповідає   Віра. 

       -  Добре.  Ви  накривайте,   а   я  йому  зараз   зателефоную.

      -  Не  потрібно  нікому   телефонувати   мамо,  я   тут. -  відгукується   Денис   з   коридору  і   моє  серце   починає   вистрибувати   з   грудей.   Денис   заходить   на   кухню    з   величезним   оберемком   троянд   і    по   черзі  ,  як   ми  стоїмо,   роздає   букети.   Спершу   Вірі ,   потім   господині ,   а   після   підходить  до  мене.

      - Привіт   янголе. -  шепоче   мені   на   вухо   і    дає    букет.  -  не  можу   відірвати   погляд   від   його   усмішки.  Так   хочу   поцілувати.   Денис   теж   дивиться   на   мої   губи.   Мабуть   наші   бажання   співпадають.

     -  В   нас   якесь    свято,   сину?

     -  Ні,  мамо,  просто   настрій  хороший. 

     -  Дякую,  сину.   Просто  ти  ніколи,  без   причини ,  мені   квіти  не   дарував.   Здається    я   знаю ,  кому   потрібно  за  це   подякувати. -  посміхається   господиня  і     виходить   з   кухні.   Віра   з  тарілками  виходить   за   нею.    Мені   здається,   чи   вони  навмисне  нас    залишили   на   одинці?

      -  Дякую   за   квіти,   Денисе.   Вони  дуже   гарні.

     -  Це   ти   дуже   гарна ,  янголе.  -    кладе   долоні   мені  на   талію  і  притягує     до  себе ,   потім   легенько   торкається   моїх   губ   своїми. -  дуже   гарна ,  Дашо.  -   і   тепер  цілує   як   завжди ,   глибоко   і   жадібно.  А   в  мене   від    його   поцілунку ,   паморочиться   в   голові   і  підгинаються   коліна.   -   Пішли   зі  мною,  я   хочу   щоб   ти  вечеряла   з  нами,    як   моя   дівчина.

      -   Ні.   Ти  що   Денисе?   Я   не   піду.  Мені  не  зручно. -  але   він  мене   не   слухає.   Повертає   до  себе   спиною ,  обіймає  і  рухається   на  вихід  з  кухні ,  так , що  я   йду  спереду  нього.

      -  Будь-ласка,   не  треба.   В   вас  сімейна   вечеря.

      - Дашо,  якщо   будеш   пручатись,   понесу   на  руках,  повір,  тоді   дійсно   буде   не   зручно. 

      -  Добре.  Тоді  відпусти   мене.  Я  сама.

      -  Хороша   дівчинка.  -  він   відпускає   мене   з   обіймів,  але  бере  за  руку.  Кривлюсь,  не  хочу  туди   йти.  Денис   посміхається  і   цілує   мене   в   ніс.  -  все   буде   добре.  Не  бійся.

       Ми   за   руки   заходимо   в   вітальню  ,  мені  не  зручно,  підіймаю   очі   і  зустрічаю  усміхнене  обличчя   Маргарити   Петрівни.

      -  Віро,   поклади   будь-ласка   прибори,   для  Дарини.-  говорить  вона.

      - Це   що  жарт  такий?  -  обурюється   Вадим. 

      -  Ти   проти,  що  Дарина   буде   вечеряти  з  нами?  -  запитує  його   господиня,  а   мені   хочеться  крізь  землю   провалитись.

      - Ні   звісно.  Я  не  про  це.   Ви   що  зустрічаєтесь?

      - Так. - відрізає   Денис.-   Ти  щось  маєш  проти? 

     - Та  мені  байдуже,  просто  думав,  що  ти   розумніша. - це  він  до мене.

     -  Сідай   Дарино.  Хлопці,  давайте   спокійно   повечеряємо.

   Не  знаю ,  хто  там   вечеряв,   а  мені   кусок  в   горло   не  ліз.  Денис   інколи   брав   мене   за  руку,  підбадьорюючи,   та   все   одно   було   не   зручно .   Після    вечері,  ми   з  Денисом  вирішили   прогулятись.   Ми  тримаючись   за  руки,  вийшли   з   будинку   і   пішли   в   садок.   Коли   зупинились   між   деревами,  він   взяв   моє   обличчя   в   долоні  і   поцілував   повільно   і   ніжно.

     -   Навіщо   тобі  це?  Для  чого   була  ця   вечеря?

     - Я  не   хочу  більше   ховатись  і   везти  тебе  хто  зна  куди ,   щоб   поцілувати.  Я   хочу   щоб  ти   розуміла,   що    все    це   в   нас ,  не  просто  так,  Дашо.   -  знов   цілує.   -   Поїдемо    в   нічний   клуб.