Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Не думала, що Ден , може бути таким ніжним і уважним. Вчорашнє побачення я запам'ятаю назавжди. Посеред ночі отримала повідомлення.
Денис
"До тебе хочу , янголе. Хочу знов торкатись тебе, всюди. Хочу поруч бути."
- Де ти літаєш , Дарино?- запитує Маргарита Петрівна. - Ти чуєш, що я тебе запитую? - дивлюсь на неї. Вона посміхається. - Я запитую, ким би ти хотіла стати? Тобто , якщо підеш навчатись, то на яку спеціальність?
- Колись я хотіла бути , вчителем молодших класів, люблю діток. Та зараз, все змінилось. Я б хотіла стати хорошим юристом. Хочу захищати права людей, здебільшого дітей , які потрапляють в важкі ситуації.
- Не погано. Я рада, що ти про це думаєш і що серйозно до цього ставишся. Молодець , Дарино. Вадим повернеться через кілька днів і ми цим займемося. - хотіла запитати , що вона має на увазі, та зайшов Володимир.
- Маргарито Петрівно, там прийшла якась жінка, каже що вона до Дарини. - господиня перевела на мене погляд , я заперечно хитаю головою, показуючи, що уявлення не маю, хто це може бути. Чоловік продовжує. - Каже що вона мати Дарини. Впустити? - в мене з рук падає чашка. Вона сама мене знайшла. Поки я налаштовувалась їй зателефонувати і думала як про неї розповісти Дані, вона прийшла сама.
- Де вона? - запитую.
- Чекає в альтанці .
- Хочеш з нею поговорити? - запитує господиня.
- Так. Вибачте, що вона прийшла сюди Я не думала, що вона знає де я .
Перед тим як вийти з будинку, підходжу до вікна і дивлюсь через нього на жінку, яка сидить в альтанці, оглядаючи все навкруги. Вона сильно змінилась, схудла, постаріла . В голові наче спалахами з'являються і зникають картинки мого дитинства. Я ніколи не відчувала, що мама мене любить . Ні мене, ні брата. Добре хоч не позбулась нас. Та скоріше за все, на це просто не було грошей.
Налаштувавшись , роблю глибокий вдих - видих і виходжу з будинку. Вона побачивши мене, підіймається.
- Дашко, як ти виросла. Зовсім доросла стала. Красива.
- Минуло 6 років, звісно я виросла.
- Злишся на мене? Розумію. Та мене життя теж не шкодувало.
- Ти знайшла мене, щоб я тебе пожаліла?
- Ні , я хочу бачитись з вами і спілкуватись.
- Ти п`єш?
- Ні. Зав`язалась.
- Даню зможеш з притулка забрати?
- Куди? Як? Я думала він з тобою тут живе.
- Я тут працюю .
- Знаю , та думала, що якщо ти добре влаштувалась, то й брата до себе забрала. Може б мені допомогла на роботу влаштуватись.
- Ти себе чуєш? Ти з`являєшся через 6 років і то для того, щоб я тобі допомогла. Тебе не цікавить , як ми жили ці роки? Що ми їли, де спали? Тебе не цікавить, як твій син, якому нещодавно зробили операцію? - раптом до мене доходить.- Тобі ж насправді не потрібне це спілкування, правда? - вона змінюється в обличчі, вже немає легкої посмішки. Обличчя стає жорстке і холодне , таке яким я його пам`ятаю . - Чого тобі треба?
- Грошей. - так просто вимовляє , наче прийшла забрати борг. Я починаю сміятись, щоб заховати сльози і приховати розчарування. Дашо, коли ти вже зрозумієш? Немає в тебе мами. Ніколи не було, немає і не буде. А ти все чекаєш чогось і сподіваєшся. Нікого в тебе немає. Тільки Даня. І Денис. І Маргарита Петрівна. А це вже не мало.
- Немає в мене грошей. Та навіть якби були, я б тобі не дала. Ти не заслуговуєш навіть на звання людина, не те що мама. - вона з розмаху дає мені ляпас. Хапаюсь за щоку.
- Як ти з матір`ю розмовляєш, щеня невиховане? Послухай мене, або ти будеш башляти мені, або я буду приходити сюди кожного дня і перетворю твоє життя на пекло.
- Я вже була в ньому в дитинстві. Більше я тебе не боюсь. - Вона хапає мене за волосся, та тут звідкись з`являється Денис і впіймавши її за лікоть виштовхує за ворота. Я прикриваю обличчя долонями і плачу. Не через ту жінку і те, що вона робила. До цього я ще в дитинстві звикла. А через сором , що все це бачив він. Що він став свідком цього приниження. Бачив яка я нікчемна.
Денис підходить і міцно обійнявши мене , гладить по голові.
- Тихенько, Дашо. Не бійся. Вона більше не прийде. А якщо прийде, буде мати справу зі мною. - відтягує мої руки від обличчя і мабуть бачить слід від ляпаса. - Я вб`ю її , якщо ще хоч раз , до тебе торкнеться. - говорить і цілує слід який , нещадно пече. Як завжди, коли тебе жаліють, плакати хочеться ще більше. - Годі, янголе, не плач. Вона того не варта. - цілує в маківку. - Я так розумію , наше побачення накрилось? - о, ні. Я не дозволю цій жінці, зіпсувати мені життя. Підіймаю голову і крізь сльози посміхаюсь.
