Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Даша заснула, а я легенько, щоб не розбудити , гладжу її світлі локони. Виявляється, вона нічого не вдавала, не брехала, вона така, яка є. Як можна рости в умовах, в яких вона росла і залишитись такою світлою і чистою. І як можна було бути, такою не обережною, щоб з`явитись на моєму шляху. Опускаю голову і наче залежний, вкотре втягую аромат її тіла. Я ж зламаю тебе , Дашо. Я вже мало не зламав тебе. Якби я не встиг ... Втратив би єдиний промінчик світла , який є в моєму житті. Не потрібно було відкриватись їй. Даремно розповів про свої почуття . Але мені так хочеться це говорити , хочеться торкатись, дихати нею. Дене , схоже це все. Приїхали. Дашо, що ти накоїла? Така маленька, тендітна дівчинка , змогла пробити мою броню.
- Я влип, Дашо. - шепочу їй в волосся. - Як же я влип. - вона уві сні щось бурмоче і повертається до мене обличчям. Не втримавшись нахиляюсь і легенько торкаюсь її губ , раз, другий , третій. Розумію, що так діла не буде. Треба лягати на інше ліжко, їй потрібно поспати , а я точно розбуджу. Та й мені потрібно відпочити. Тихенько вибераюсь з - під ковдри, вкриваю свого янгола і лягаю на сусіднє ліжко. Кілька хвилин продовжую на неї дивитись і засинаю.
Відкриваю очі, ліжко Даші порожнє , різко підриваюсь і біжу в душову . Відчиняю двері , вона стоїть в душовій, оголена , по тілу стікає вода, прикриваючи долонями стратегічно важливі місця , кричить:
- Дене, ти що збожеволів ? Придурок , двері зачини. Відвернись. Заплющ очі . Та вийди ж ти звідси нарешті. - а я не можу поворухнутись, витріщаюсь на її оголене тіло. Стегна, животик груди. Чорт , Дашо , це нокаут . Розвертаюсь і заходжу в палату. Переодягаюсь і йду геть. Якщо вона змогла сама , тихенько піднятись, зайти в душову, значить їй краще. Значить не обов'язково тут сидіти. Треба приходити до тями. Все . Соплива ніч минула, повертаємось до реальності.
Телефоную мамі, кажу, що мені потрібно по справах , що Даші краще. Якщо вона хоче , може поїхати до неї . Я там більше не з'явлюсь. Все . Досить.
Дашу виписали через день. Я більше не з'являвся в її палаті , не приходив в лікарню. До неї приїжджала мама, хотіла залишитись, та Даша відмовлялась, сказала , що почуває себе нормально. Тому ці два дні, вона була в лікарні сама . Мама запитувала мене, чи між нами нічого не сталось , тому що Даша виглядає дуже засмученою і пригніченою . А що могло статись ? Все як завжди . Денис як завжди налажав і щасливий. Мені кілька разів телефонувала Даша , присилала повідомлення . На дзвінки я не відповідав , а повідомлення , не читаючи видаляв, щоб себе не мучити. Я знав , що Даша вже в матері вдома і навмисне туди не їхав, не можу її бачити. Сподіваюсь , що з часом це мине і я зможу знов нормально жити , так як звик. Та поки що , мене криє не по-дитячому , згадуючи день і ніч в лікарні, коли ми були лише вдвох , коли я їй відкрився , коли вона показала свої почуття . Дурень, не потрібно було цього робити, того й так розриває.
Сьогодні мама запросила мене на вечерю, ми не бачились вже кілька днів. Розумію , що відмовити їй не зможу , не знаходжу причини , але сам боюсь своєї реакції, коли побачу Дашу.
Все було навіть гірше , ніж я уявляв. Даша мабуть знала , що я маю приїхати і чекала мене на вулиці . Як тільки я припаркувався , швидко підійшла до мене.
- Денисе , нам потрібно поговорити .
- По-перше , я Ден, а по-друге, не думаю , що у нас з тобою , є спільні теми, - розвертаюсь , хочу піти, вона ловить мене за руку.
- Навіщо ти так ? Я тебе образила ?
- Ти для мене ніхто , щоб я звертав увагу , на твої образи . - Даша , кілька секунд мовчки дивилась на мене , а потім сказала.
- Не ховайся від мене. Я бачила тебе справжнім. - сміюсь. Чорт, Дашо іди, тримайся від мене подалі. Я вже раз , мало не вбив тебе. Я по другому не вмію.
- Залиш мене в спокої, злиденко . - вириваю свою руку з її , і роблю крок від неї.
- Що Денисе , надто близько? - Я зупинився, мовчав , прекрасно розумів , про що вона говорить, робить крок до мене, - не відштовхуй мене , будь- ласка , я не зраджу.
