Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

          Навіть    незрозуміла    в    який    момент    почала    плакати.     Можливо  ,    ще   там ,  біля   дитячого   будинку.    Просто    відчула ,   як   сльози   лоскочуть   мої   щоки.    Нахлинули   спогади   і   мене    накрило    лавиною    жалю   до   себе .    Давно    такого    не    відчувала ,  навчилась    бути    сильною,    захищатись    і    боротись.    Боротись    за   себе   і   за   братика,   щоб    вижити,   щоб   просто    жити.                                                                                       

          В   якийсь    момент   ,   звідкись    поруч    з'явився    Денис.    Та    мені     зараз    не    до   нього  ,    не    хочу    з   ним    розмовляти,    не    хочу   його   бачити .  

     - Що    тобі    треба   Денисе ?    Відчепись    від    мене. 

     - Я    не   можу.     Намагався ,   але    не    можу .  Не    виходить,    Дашо.

    - Це    твої   проблеми. 

     -  Дашо ,   я    не   відчеплюсь   .   Або   ти   говориш   що    сталось ,   або    я    буду,    за   тобою   весь   день   ходити   по   п'ятах.    А    часу    в    мене    багато .   Повір.   - Він    такий    самий,   як   моя   мати.    Вона    зламала    моє   дитинство,    а  Денис  ,  ламає    мене   зараз.    З   ним   знов   відчуваю   себе   непотрібною   і   беззахисною.    Закриваю    обличчя    долонями   і   плачу,    схлипуючи.    Не   можу   спинитись .  -    Дашо ,  не   плач.   Чорт!    Я  не   можу ...       Скажи  ,  хто    тебе   образив   і    я   вб'ю    його.     Якщо    захочеш.            

     -  Себе    вбий   спершу .   -   кричу. 

     - Якщо   ти   цього   хочеш . - відпускає мене і сідає на байк 

     -  Стій  . -   кричу  і   сідаю  з-заду   нього.  Мені   це   зараз   потрібно.    Швидкість   і   відчуття   польоту .    Денис   з   ревом   зривається   з   місця.