Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

      - То  не  роби.  -  відповідаю  так  само.  

     Денис  обережно   положив   мене  на  ліжко,  а  сам   мовчки  вийшов   з  моєї  палати.

     Коли  мені   принесли   мої  речі,  я   відразу  ж  зателефонувала,  Маргариті  Петрівні,  щоб сказати,  чому  не  на   роботі,  та    виявляється  їй   ще  зранку  все   розповів  Ден.  Вона  хотіла  приїхати, посидіти  біля  мене,  поки  я   спала,  та  Денис  її  відмовив.  Сказав , що  сам  буде  поруч.  Дивно  якось.  Мені   здається,  що  все  це  не  просто  так.  

     Лікар  Сказав,  що  мені   ще  потрібно  два-три  дні,  побути   під  наглядом  і  прокапатись,  тому ,  я  так  розумію, за  проханням   Дена,  або  його   матері,  мене  перевели,   в  платну  двомісну  палату.  

Чому  двомісну,  я   зрозуміла   тоді,   коли  через  якийсь  час,  повернувшись,  Денис  зняв  взуття  і  ліг  на  ліжко  поруч.

      -  Ти   що  збираєшся   тут  спати?

      -  А  ти  що  хропеш?  

      -  Дене,  я   серйозно.

      - Я  теж,  мала. Минулої  ночі,  я   стеріг  твій  сон.  Не  спав.  Так  що  тільки  не  хропи.   -  Він  підіймається  і  простягає  мені  пакет.  -  Там  твої  речі,  мама  зібрала  і  засоби   гігієни.  Бери  що  потрібно  зараз,  я  віднесу  тебе  в   душеву  кабінку. 

     - Я  сама.

     -  Лікар  сказав,  що  сама  спробуєш  завтра,  а  сьогодні  в  тебе  є  я. -  посміхається  і  грає  бровами.   Злюсь , пихчу,  але...    дістаю  з  пакета  чорну  шовкову  сорочку,  обшиту  мереживом  і  мало  не  стогну.   Ну  Маргарито  Петрівно,  потрібно  було  мою  сорочку...   Ну  як  я  в   цьому...?  Беру   гель  для  душу   і   трусики,  звісно  теж  мереживні.  Вона  наче  речі  в   весільну   подорож  збирала  ,  а  не  в  лікарню. 

     -   Готова?

     - Так.  -  Ден  знов  бере  мене  на  руки  і  ми  йдемо  в  душову,  яка  на  щастя,   знаходиться  в  нашій   палаті.  Заносить  і  ставить  в  саму  кабінку.

     -  Голова  не  паморочиться?   Дашо,  якщо  потрібно,  я   залишусь,  я   не  буду  на  тебе  дивитись.  Там   слизько,  ти  впораєшся?   

    -  Все  добре.  Іди.

    -  Одягнешся,  покличеш.  - Він  пішов ,  а  я  ще  кілька  секунд  переварювала  його   слова ,  зараз  і  раніше.  Цікаво,  що  такого  сталось  в  його  житті,   що  він  закривається  від  людей   і  почуттів? 

      Насправді,  було  дійсно  важко,  коли  підіймала  голову  вгору,  або  опускала  вниз,  мало  не  падала.  Але  на    щастя   все   добре.   Одягла  сорочку  і   стою.  Мені   соромно. Сорочка  начебто  не  дуже  коротка,  майже  до  середини   стегон,  але  відчуваю  себе  голою.

      -  Дашо,  в  тебе  все  добре?  Воду  вже  давно  вимкнула.  Я  зайду?

    Він  відчиняє  двері,  не  дочекавшись   відповіді.  Зупиняється  і  міряє   мене  таким   поглядом,  що   хочеться   сховатись. Починаючи  з  ніг  повільно  підіймає  погляд  вверх,  аж  поки  не  зупиняється  на  очах.

     - Ти  ж  казав,  що  не  будеш  дивитись. - вимовляю  ледь  чутно.

    -  Я  збрехав.  Ти   дуже   гарна,  Дашо. -  повільно  наближається  і   підхоплює  на   руки.  Його  руки  обпікають  оголену  шкіру ,  в  тих  місцях,  де  торкаються  її.  А   я   не   можу  зрозуміти  своєї  реакції  на  його  дотики.  Хочеться  їх  більше.  Серце  так  скажено  калатає,  що  здається  зараз  проб`є  грудну  клітку.  Денис,  нахиляється  до  моєї  шиї   і  гучно   втягує   повітря,  точніше  аромат  мого   тіла.  Він   не  іде.  Так   і  стоїть  зі  мною  на  руках.  Його  долоня, легенько  стискає моє  стегно.  Хочу  щоб  поцілував,  так  хочу.

     -  Дашо. - шепоче.

     -  Поцілуй  мене.   -  І  він  цілує.   Спочатку  повільно,  а   потім   наполегливо  і  при  цьому  його  долоня  ковзає  на  сідниці. 

      -  Мммм.  -  не  стримавшись  стогну  в  поцілунку.

      -  Я  божеволію   від  тебе ,  Дашо. - шепоче  мені  в  шию,  лоскочучи  її  своїми  губами  і  диханням.  -  божеволію.   Краще  тікай   від  мене.

     -  Не  хочу.-  теж  цілую  його  в  шию.  -  З    тобою   хочу.  Поруч.  -  відчуваю  як   посміхається  цілуючи  моє  плече.   

       Відірвавшись  від  мене,  Денис  все-таки  несе  мене  до  ліжка  і  обережно  вкладає.  Дивиться   в   очі,  потім  ще  раз  цілує  і   відходить.  

      -  Я   теж  піду  в   душ.

    Що  це   було?   Що  зі  мною?  Чому  раптом,  при   появі  Дениса,  моє  серце  починає  так   калатати,  чому  я   так   чекаю   його  дотиків  і  поцілунків ? -  прикладаю  пальці  до  губ,  на  яких  досі  відчуваю  його  смак.  Чому  так  сподобалось,  як  він   дивився   на   мене?  

       Денис   повертається   в   одних  спортивних  штанях   і    я    відчуваю   як  палають  мої   щоки.  

    -  У  тебе  що  футболки   немає?   Чого  голий  ходиш?

     - Дашо,  ти  чого   психуєш?  Добре,  зараз  одягну.  Наче   маленька.   Можна  я  трішки  біля   тебе  полежу?  

    -  Навіщо?

    - Хочеться  бути   ближче   до    тебе.

    - Добре,  але  ти  даси   відповіді  на   кілька   запитань.

    -  Дві.  Я   дам  дві   відповіді  на   два   запитання.  - Каже  він . Лягає  до  мене  під  ковдру  ,  обіймає  і  цілує   в  скроню.

     - Добре.-  Я  задумалась,  насправді   запитань  в   мене  багато  і   вибрати   два  важко.  -  Чому  ти  відштовхуєш  людей?  Не  дозволяєш   наблизитись   до  тебе.

     -  Тому  що  від  зради  близьких  найболючіше.  Краще   їх  не  мати  і  не  розчаровуватись. -   повертаюсь  до  нього  обличчям.

     - Що  в   тебе  сталось?  Хто  тебе   зрадив?

     -  Це  вже  друге  запитання.  Це  точно  найважливіше   для  тебе?

     -  Так   не  чесно,  це  ж  по  суті   одне  і  те  ж   запитання.  Добре.  Що  ти   відчуваєш   до   мене?  - не   знаю,  що  він  чекав  почути,  та  точно  не  це,  тому  що  розгубився.  А  мені   важливо  знати,  він  просто  грається  зі  мною,  чи  я   відношусь  до  близьких,  яких  він  боїться  пустити  в   своє   серце.   -  Чесно.  Ми  домовились.