Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

           В  салон  краси,   я   одягла    сукню   до   колін,  бежевого   кольору   і    туфлі    лодочки.    Дивно    було   себе   такою    бачити,    але    мені    подобалось.  Маргарита   Петрівна ,   лише   посміхнулась   і   кивнула.   В  салоні,   я  навіть  назви   цих    процедур ,  які   мені   робили,   не   знаю.  Багато   що,   хочу   сказати,   мені   не   те   що   не   сподобалось,   а   взагалі  було   боляче.   Коли   дійшла   черга   до   зачіски,   вони   хотіли   обрізати   моє   довге,    майже   біле   волосся.  Я   була категорично  проти  і  на   щастя ,  Маргарита   Петрівна   мене   підтримала.   На   голові   лише   робили   якісь   маски.  Не   знаю   що   це   було,  та   волосся   реально   стало   виглядати   набагато краще.  Блискуче   і    шовковисте.    Все   що   я   погодилась   обрізати,   це   чубчик.   Давно   хотіла.  Потім   мені   зробили   легкий   макіяж   і   вуаля,    я   готова.    З   салону   ми   поїхали   в   ресторан   а   потім   додому.                                                                                                            

     Стою    в   своїй    кімнаті,   перед   дзеркалом   роздивляюсь   себе .  Ну   звісно   я   бачу   різницю  , волосся   живе   блискуче  а   чубчик ,  мені    здається    дуже   личить   .  Манікюр,    макіяж ,  Це   наче  я,  але   як  говорила  Маргарита  Петрівна  ,  доглянуто.  Сукня ,  дуже   гарно   підкреслює   мої   вигини .

        Чую,   як   мене   гукає   Маргарита   Петрівна ,  йду   в  кабінет .   Заходжу ,   бачу   Дениса ,  який з   відкритим   ротом    мене   розглядає.   Маргарита   Петрівна   говорить   що   у  неї   зникла  каблучка. Відразу   зрозуміла,  що  це   Денис.  Чому   він   від   мене  не   відчепиться?  Чим   я   йому   так  заважаю?   Не    хотіла   розповідати ,   що    я  думаю ,  що   каблучку,  взяв   Денис ,  не   хотіла   щоб вона   в   ньому   розчаровувалась .  Вона   любить   свого   сина .   Ну   так,   втрачу    роботу. Виявилось,    що   вона   сама,  все  вже  знає.  Йду   в   свою   кімнату,    від   образи   на   очі накочують   сльози.    Скільки   можна   знущатись?  

        Не    встигаю   заспокоїтись,    як   в   мою   кімнату ,  без   стуку   заходить   Денис.   Іде   до   столика,   із   шухляди   дістає   перстень.

        -   Навіщо   ,Денисе?   Якщо   я   так   тебе   дратую,   не   звертай   на   мене   увагу.   Дай   мені спокійно   працювати .

         -  Я   не   можу.   Можливо,    це   єдине,    що    є   приємного   в   моєму   житті.    Дратувати   тебе.  -   каже   Денис.   Кладе   свою   руку   на   мою   голову   і   проводить   вниз ,  по   волоссю,   на плече   і   спускається   вниз   по   руці  .   А   я   стою   наче  зачарована ,  дивлюсь   йому   в   очі.   Мозок   кричить ,    відштовхни!  А   тіло ,   наче   паралізоване .  -    Насправді   ,  дуже   гарно .-   каже   Денис . -   тобі   личить . -   Він   підходить   ще   ближче   і   починає    повільно   цілувати,   в   чоло  ,  щоку ,   ніс   і   легенько   торкається   губами,   моїх   губ .             -   Чорт !   Дашо,   навіщо    ти   з'явилась?   -   відпускає   мене  ?   Розвертається   і   виходить   з моєї   кімнати.  

     Не    розумію,   що   з   ним   відбувається ,  в   одну   секунду,   поводить   себе   як   нормальна    людина   і   я   бачу,   що   я   йому   подобаюсь,   в   іншу   ж,   говорить   образи   і   відштовхує.  

         Телефонує  Оля.

       -  Привіт,  подруго.  Як  життя?   Ти  ще   не  забула  старих    друзів?

       - Все  добре.  Тебе  забудеш.  

       - В  мене  завтра   днюха.  Пам`ятаєш? -  я  зовсім  забула .

        -  Звісно,   пам`ятаю.  Де  будеш  святкувати?

        -  Що  значить   будеш?   Ти  теж   повинна  прийти.  Нічний  клуб  " Адреналін",  завтра,  о   21.00.    Я  буду  тебе   чекати.

       -  Добре,  Оля,  я  буду.  До   завтра. 

    Особливого   бажання  туди йти,  в  мене  немає,  та  Оля  образиться.