Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

        -  Як  тобі  Дарина,  Денисе?

       - Раніше   було  краще. -  брешу. -  Що  ти  хотіла,  мамо?  Я  поспішаю.

        - У  нас  проблема.  Зникла  моя  улюблена   фамільна   каблучка.  Я   хотіла  запитати  в  Віри,  може  вона  бачила,  та  вирішила  запитати  спершу  в  вас.

        -  Мамо,  Віра  в  нас  працює  багато років.    Жодного  разу  нічого  не  зникало.  -  Даша  підняла  на  мене  погляд,  явно  зрозумівши,  на  що  я  натякаю.  І   мабуть  зрозуміла ,  що  каблучку  взяв  я.  Та  вона  мовчить,  пропалюючи  мене  поглядом.  

        -   Дарино,   ти  хочеш  щось  сказати?  -  запитує  її  мама,  а  вона заперечно  хитає  головою.  Не  зрозумів.  Чому  вона  мовчить?  Чому  не  виправдовується?

        -  Денисе,  а  ти  хочеш  щось   сказати?    Перш  ніж  ти  даси  відповідь,   хочу  щоб  ти  знав,  в  коридорах  стоять  камери. -  цього  я  не  знав.  Чорт. -  Навіщо?

       -  Тому , що  вона  мене  дратує.

        -  Причина?

        -  Вона  реально  злодюжка,  мамо.  Злидня і злодюжка.

       -  А  ти хамло мажористе.-   не  втримується  Даша.  Мама  починає   сміятись.

       - Дитячий  садок.   Дарино,  іди  до  себе.

    Вона  пішла,  а   мама  посміхаючись,  кілька  хвилин  дивилась  на  мене.

       - Подобається,  дівчина?

       - Ось  це?  -  показую  на  двері,   в  які  щойно  вийшла Даша.-   Ні,   мамо. 

        -  Дурнику   ти  мій. -  каже  мама  і  обіймає  мене. - поверни  каблучку.