Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Вийшла за територію будинку і сиджу на лавці , на автобусній зупинці. Я нікуди не їду. Просто... Не хочу повертатись. Не хочу залишатись з ним на одинці. Не тому, що він знов буде чіплятись, не думаю, просто не хочу його бачити. Це образливо. Він мене зовсім не знає, а робить якісь висновки з нічого. Час обідати, та якщо в Дена є сили на те, чого він хотів, значить і жерти собі сам підігріти зможе, та й ліки теж прийме , без моєї допомоги. Не знаю, скільки часу я тут сиджу, та автобус вже двічі людей привозив. Тільки думаю про те, що потрібно повертатись, як чую рев байка. Повертаю голову в сторону, звідки чую звук і бачу , як Ден виїжджає з воріт і повертає в мою сторону. Коли проїжджав повз зупинку, на секунду повернув голову в мою сторону і додав газу. Він був в шоломі, тому виразу його обличчя я не бачила, та по поведінці розумію, що він злий. Байдуже. Хай іде до біса. Я теж зла.
Ден поїхав, можна повертатись в будинок. Що я й зробила. Пішла на кухню, хочу їсти. На кухні все так, як я залишила. Значить нічого не їв. Дурень, йому сили потрібні , щоб швидше одужати, а він... Сама себе пересмикую, яке мені діло до його здоров`я? Він мене за людину не вважає, а я дурепа, його шкодую.
- Дарино, - гукає мене Маргарита петрівна, щойно зайшовши в будинок.
- Іду, Маргарито Петрівно.
- Дарино, візьми будь-ласка пакети. Я купила фрукти для Дениса. Йому потрібні вітаміни.
- А він поїхав.
- Як поїхав, чому?
- Я не знаю. - Не хочу розповідати їй, який мудак її син. - Я лише чула, як він виїжджав на байку.
- Що за дитячий садок? Зараз наберу його.
Поки Маргарита Петрівна телефонує Денису, відношу пакети на кухню. Цікаво, що він їй скаже.
- Сказав, що з`явились термінові справи. Які можуть бути справи, коли температура під 40 ? - обурюється господиня. Справи значить в нього, я зрозуміла , які в нього справи, в нього одне місце горить.
- Я перевдягнусь і прийду. Накрий на стіл на дві персони. Вадим затримується, а я не хочу вечеряти на самоті. Повечеряєш зі мною. - якось не зручно, але роблю як сказали.
Маргарита Петрівна спускається саме тоді, коли я закінчила накривати на стіл. Сідає і показує мені на місце поруч з нею, переставляю своє столове приладдя, на вказане місце , так як думала сісти далі.
- Дарино, тобі подобаються речі , які ми купили?
- Звісно подобаються, вони дуже гарні.
- Тоді , чому ти їх не носиш?
- Вибачте, але ... Я ж нікуди не ходила. Поїду з вами в місто, тоді одягну.
- Леді, завжди повинна виглядати гарною і доглянутою, навіть коли одна в будинку. - я мало не пирскнула соком, який пила.
- Можливо, але я не леді. Ніколи нею не була і вже ніколи не буду.
- Хочеш чогось досягти? Все починається з тебе. З твого відношення до самої себе. Якщо ти хочеш жити краще, почни виглядати краще, почни любити і вірити в себе. Якщо ти сама не підіймеш собі самооцінку, за тебе цього, ніхто не зробить. Поки не покажеш , що варта кращого, цього ніхто не побачить. Ти розумієш , про що я говорю?
- Так.
- Ти дуже гарна дівчина, Дарино, але твою красу, потрібно шукати. Покажи її. Викинь свої старі речі. І щоб я не бачила на тобі , цих балахонів. Завтра ми з тобою , поїдемо в салон краси. А пізніше займемось твоїми манерами і освітою.
- Вибачте, але я цього не просила.
- Гордість і впертість, теж хороші риси, але не в цьому випадку, дитино. Я не для того тобі це кажу, щоб образити тебе, а для того , щоб тобі допомогти. Ти ще дуже молода, а витерпіла вже не мало. Ти мені подобаєшся , Дарино. Я хочу дати тобі можливість, на краще життя, для тебе і твого брата. А від тебе залежить, чи вхопишся ти за неї.
- Навіщо це вам? - запитую , зі сльозами на очах.
Вона лише посміхнулась і перевела увагу , на свою тарілку.
- Смачного, Дарино.
Після вечері, Маргарита Петрівна, пішла відпочивати, а я прибрала за нами і вийшла на вулицю. Мені не давали спокою її слова. Так, вона має рацію, у всьому, але я все одно не розумію, навіщо? Всі знають, де лежить безкоштовний сир? От і я знаю...
