Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
- Денисе! Синку! Що тут відбувається?- виходить з будинку мама.
- Та ось мамо, впіймав злодюжку, а вона каже, що тут працює.- бачу як зелені очі дівчини, метають блискавки. Гарна , бісівка.
- Яку злодюжку, сину? Що ти таке говориш? Це Даринка, дуже хороша дівчинка. Вона мені допомагає. - Тільки тепер відриваю від неї погляд і відпустивши, звертаю увагу на маму.
- Вадим вже приїхав?
- Їде, зараз буде. Дарино, як твій брат?
- Каже лікар, що операція пройшла успішно. Але, його ще чекає реабілітація.
- Все буде добре, дитино. Можеш іти до Віри.
Даша пішла, а в мене накопичилось багато запитань.
- Вона що тут живе?
- Так, далеко і не зручно кожного дня кататись туди-сюди. - а це вже цікаво.
- А звідки ти її знаєш?
- Познайомились в ТЦ, вона шукала роботу.
- Тобто ти , ось так, з вулиці додому , привела якусь дівку?
- Вона хороша, Денисе. Ходімо в будинок.
Не розумію, чим вона так швидко, підкорила мою маму. Та у мене з`явилась одна ідея. Коли ми зайшли в будинок, Даша допомагала Вірі накривати на стіл. Я бачив що вона нервує. Через мене? Хм. Це добре. Знаходжу момент , коли вона сама залишається на кухні і йду до неї. Даша саме збиралась виходити з кухні, я штовхаю її назад, закриваю рот рукою і притягую спиною до себе .
- Попалась! - знерухомив її притиснувши до себе. - Добігалась, спринтер? Мені між іншим , було боляче. Ти ще не розрахувалась зі мною, мала. - шепочу їй на вухо і дурію від її близькості. Що за чорт? Що за реакція ? Відпускаю злякавшись своїх відчуттів . Даша відскакує від мене і дивиться злякано.
- Я віддам тобі гроші. Зароблю і віддам. - говорить вона і дивиться мені за спину. Розвертаюсь. Вадим.
- Привіт, Дене.
- І тобі.
- Даринко, тебе кличе мати. - від цього "Даринко", мене пересмикнуло.
- Дякую. Іду.
- Що це було? - запитує Вадим , коли Даша виходить.
- Я не знаю , про що ти. - виходжу з кухні.
- Не чіпай дівчину.
- Забув тебе запитати. - Я сказав, залиш її в спокої. - шипить він.
- А я сказав, іди до біса.
Ми виходимо з кухні один за одним і мило посміхаємось мамі, а вона робить вигляд , що нічого не помічає. Так завжди. Сідаю за стіл і розумію, що здається знов підіймається температура. Починає боліти голова.
- Що з тобою, сину? - запитує мама.
- Голова болить. - мама робить те, про що я думав коли був в універі. Підходить і торкається губами мого чола. Посміхаюсь і відчуваю себе маленьким.
- В тебе температура. Дарино! Принеси будь ласка з кухні аптечку.
Виявилось, що температура дійсно висока. Випив жаропонижаюче. Їсти не хочеться.
Хочу в ліжко.
- Я краще поїду, мамо.
- Куди? Ти залишаєшся тут , а коли будеш здоровий, тоді поїдеш. Даринко, підготуй для Дениса кімнату, ту що навпроти твоєї. Білизна в шафі.
Потрібно було бачити її вираз обличчя. В мене аж настрій піднявся. Шкода сил немає на те, щоб познущатись.
- Дарино, Віра відпросилась на завтра, а ти мала їхати зі мною в лікарню, але потрібно , щоб ти залишилась з Денисом. Попіклуєшся про нього , ліки, їжа , чай, ну як завжди при хворобі. - Хм! Значить познущатись все-таки встигну. Як доречно піднялась температура.
Коли Даша сказала , що все готове, я пішов в ліжко і дуже швидко заснув. Посеред ночі прокидаюсь від того, що страшенно хочеться пити. Підіймаюсь і йду на кухню. Попив і вже хотів йти до себе, як помітив, що під вікнами хтось ходить. Придивляюсь. Нічого не видно. Беру ніж і тихенько виходжу з будинку. Іду в ту сторону, звідки бачив рух. Підходжу, нікого. Роздивляюсь навкруги , як раптом чую шурхіт за спиною. Різко розвертаюсь виставляючи перед собою ніж. Чую вереск.
