Серце Атлантиди - Аврора Лав
Кілька хвилин над столом висіла незграбна тиша. Але зухвалий вовк порушив мовчанку.
— Доброго ранку, сестричко.
Скай подивився на свою дуже здивовану сестру, і це ще слабо сказано здивовану. Очманілу! Подивившись на її реакцію він самовдоволено хмикнув. А потім перевів погляд на чаклуна і вп'явся в нього крижаним поглядом, але не зміг приховати свою пихату усмішку.
Я сиділа в повному збентеженні, не знаючи як реагувати на ситуацію, що склалася. Я хотіла схопитися і врізати сильного ляпаса нахабній морді. Водночас я дуже бажала виправдатися перед друзями за те, що сталося. Але як? Я сама у всьому винна.
Скай дбайливо взяв мою руку у свою, і демонстративно поклав наші переплетені долоні на стіл.
— Скай... що ти..? — Врешті відмерла я, та хрипко запитала перевертня. Від нервування пересохло у роті.
— Принцеса, я думав, що ВНОЧІ ми все обговорили, — він навмисно виділив слово вночі. Чуйно притягнув мене до себе, та поцілувавши у скроню продовжив: — Обговорили, що настав час припиняти приховувати наші стосунки.
Від його нахабства в мене відвисла щелепа. Із-за почуття сорому і незручності, які вирували в мені, я не могла стримати червоніння свого обличчя. Нахабний вовк пішов у ва-банк.
— Сіб, ти ж не проти? А то Енжела дуже переживає із цього приводу. — Невинним голосом запитав старший брат. Для повноти картини йому не вистачало поляскати віями, як часто робить його сестра.
На мить я підняла голову, і зустрілася поглядом з Діланом. В його очах завмерло німе, але дуже красномовне питання. Я побачила в них біль. Боже... як же мені соромно...
— Отже... ви... зустрічаєтеся? — Повільно переводячи погляд з наших зціплених долонь, спитала подруга.
— Так, — самовдоволено відповів вовк. — Можна сказати, з тієї вечірки у клубі…
— Скай! Припини! – Гримнула я, вивільнюючи руку. — Сібіл... я... ем... ми познайомились у клубі на вечірці… — Заїкаючись нервово промимрила.
Дідько! Як же важко визнавати правду! Але відмовлятися більше немає сенсу... Сама дотягла до такого розвитку подій. Клятий Скай! Як він міг, так мене підставити? Майже так само я виправдовувалася перед Меган за перший поцілунок зі Стівом. Тільки тоді ми були підлітками, все що відбувалося з нами, було вперше, а зараз я доросла жінка. То чому ж я не можу дати ради своєму життю? Ділан... як він дивиться на мене...
— Все сталося незаплановано… ох… Я не знала, що він твій брат... І тоді ... коли ти нас познайомила... я розгубилася… і приховала правду. Вибач. Тоді я ще і не здогадувалася до чого це приведе. Сібіл ти не сердишся на мене?
Для мене була надзвичайно важлива відповідь подруга. Тим часом Ділан мовчки пропалював мене поглядом, я бачила з якою силою були стиснуті його вилиці.
— Я... Ні, звичайно. Просто це дуже несподівано. Я думала, що ти... ви... але це вже немає значення. Якщо вам добре разом, хто я така, щоби втручатися? — Не надто впевнено та бадьоро відповіла подруга.
— От і чудово, — радісно підсумував Скай. — Даремно тільки переживала, принцесо.
Хлопець знову потягнувся до мене поцілунком. Він буду аж занадто грайливим. Я почула як хтось з гуркотом встав із-за столу.
— Мені час. Побачимося пізніше, Ен.
— Ділан… — вигукнула я, вже в спину другу, що стрімко віддалявся.
Я хотіла схопитися за другом, але Скай міцно притримав мене за руку. Я кинула роздратований погляд на свого хлопця, тільки присутність Сібіл заважала мені зараз вчинити сварку. Тож довелося закінчити сніданок у награно спокійному настрої.
Після сніданку ми зі Скаєм йшли коридором, він наполіг на тому, щоб проводити мене до аудиторії.
— Скай, що за цирк ти влаштував?! — зупинившись у більш-менш порожній ніші, нарешті випалила я.
— Не розумію, про що ти, мала, — він, самовдоволено посміхаючись, притягнув мене до себе за талію.
— Скай, мені здається, всій Квік очевидно твоє уявлення! Тобі не вистачило тільки підняти лапу і пописати на мене, щоб точно всі знали кому я належу!
Я не розділяла його веселощів. Навпаки, я шипіла немов кішка намагаючись відштовхнути його від себе. Але якби ж то! Він міцними щупальцями вп'явся в мене.
— Ахаха, — зареготав нахаба. — Принцесо, за кого ти мене маєш?
— Скай! Я не знаю тебе. Зовсім! Ми... це... ми просто добре проводили час вночі... Але зустрічатися...
— Це через Роджерса! Так?! — Твердо спитав перевертень, міцніше стискаючи свої пальці на моїй талії.
— Він тут не до чого! Ми друзі! Зараз я говорю про нас із тобою!
Мене неймовірно сильно дратували його ревнощі та власницькі замашки. Клятий власник! Вовк егоїстичний!
— Я не кретин, крихітко! Я бачив, як він дивиться на тебе! Може ти й вважаєш його другом, але в нього точно інші думки з цього приводу.
— Скай...
— Я перевертень, я вмію зчитувати емоції по запаху, що виділяє істота. Тож я знаю, про що кажу.
Я запитливо подивилася на вовка. Вів верзе відверту нісенітницю.
— Але чомусь твій запах, та запах цього вискочня важко прочитати, — невдоволено зізнався хлопець. — Це певно якісь захисні чари. Проте я і з ними вловив його ревнощі та розпач.
— Пф... Ти придумуєш собі те чого немає. — Я пирхнула та закотила очі. — Раніше я не чула про це вміння перевертнів. Сібіл мені не розповідала нічого подібного.
— Сіб ще зовсім молода, вона просто ще не вміє цього. А не чула ти, бо взагалі мало, що знаєш про перевертнів. — Констатував Скай. Я вже хотіла образитися, як він продовжив: — Принцесо, я ж бачу та відчуваю, як ти реагуєш на мене.
Хлопець притис мене до стінки, поставив свої руки по обидва боки від моєї голови, схилився наді мною, і шепнув у самі губи:
— Якщо Роджерс тут не до чого... тоді, що заважає нам бути разом?
Не чекаючи моєї відповіді вовк жадібно вп'явся в мої губи. Тихий стогін вирвався з моїх вуст. Він трохи відсторонився, і подивився прямо мені в очі.
