Чортівка на виданні - Крістіна Логоша

— Якщо не припиниш посміхатися, я вирішу, що ти збожеволів.

— Це в передчутті, моя кізочка. Напередодні того моменту, коли тобі не потрібно буде повертатися до палацу, і ти остаточно влаштовуєтеся в моєму будинку.

Я щиро засміялася його самовпевненості.

— Знаєш, Себастьяне, мені здалося, що ти не на контракт натякаєш, а заміж мене кличеш. На жаль, ні той, ні інший варіант тобі не світить. — Карета зупинилася. — Мій візит — це прощання із холостяцькою молодістю. Не більше того, – і, не бажаючи продовжувати розмову, вийшла з карети.

Яке ж було моє здивування, коли мені подав руку сам принц Монті!

— Мізріель, де ви були? Я вас шукав весь ранок, — запитав монарх.

Трохи розгубилася, але мені на допомогу прийшов Себастьян.

— Я зустрів міледі де В'єр у місті і люб'язно запропонував підвести до палацу.

— У мене була робота, Ваша Високість.

— Ви ж розумієте, Ваша Високість, — Брієр по дружньому стукнув принца по плечу, чому той здригнувся, наче його вдарили палицею, — усі хочуть виконання бажаннь, особливо молоді холостяки та холостячки.

Двозначно на мене подивився, але ми обидва знали, що далі натяків і жартів він не піде — його торкнеться цей скандал.

— Так-так, я розумію… — скуксився Монті, поглядаючи на своє взуття. — Мізріель, чи можна з вами поговорити без сторонніх?

Я грізно подивилася на відьмака і, взявши під руку принца, пішла з ним вузенькою доріжкою. Монті мовчав, а я його не торопила — розуміла, що його турбує те, що витворяють Брієр та Хрещена Фея. Ми пішли далеко від будівлі, перш ніж він сказав:

— Думаю, ви здогадалися, що на церемонії не я говорив. Брієр зачарував мене.

— Я це одразу зрозуміла.

— Мене це турбує. Я й раніше знав, що перебуваю в небезпеці, але цей інцидент став останньою краплею, — сказав принц сумним голосом. Він ніби подорослішав. — Я хочу, щоб Брієра та Хрещеної Феї не було ні в моєму палаці, ні в моєму королівстві, Мізріель.

Дихання перехопило. Я хотіла стерти з Себастьяна зухвалу усмішку, але щоб назавжди вигнати з королівства… І чи вигнати?

— Що я можу зробити, Ваша Високість? — спитала обережно, намагаючись зрозуміти, куди хилить Монті.

— Я вирішив, Мізріель. Я одружуся з вами, що б не робила ця парочка. Але ви повинні мені допомогти. Хрещена Фея піде на все, щоб зробити Лусінду королевою. Ви повинні бути готові до будь-яких провокацій. Повірте, вона готова на все, щоб прибрати до рук трон.

Згадалися слова Відважного про замах, що готується, але тоді чому Себастьян не виконав її прохання, адже вчора у нього було безліч можливостей?

— Дякую за честь, Вашу Високість.

Промовила, розуміючи, що зовсім не відчуваю радості. Навпаки, стає лише сумніше.

— Мізріель, я сподіваюся, що як чарівниця ви зможете мене захистити? Ви обіцяли. Якщо наш секрет не буде розкритий, то й небезпека мені не загрожуватиме. Але як тільки ми одружимося, я розраховую, що ви зможете викинути їх з королівства.

— Звісно, ​​Ваша Високість, я зроблю все, що від мене залежить.

Ось після цих слів стало взагалі погано. Мало того, що принц ризикує моїм життям, навіть не намагаючись хоч якось допомогти, він хоче, щоб я вирішила всі проблеми за нього. Звичайно, корона, гроші та слава — це все дуже втішно. Але якщо дивитися на це з позиції звичайної дівчини, Брієр на тлі Монті виглядав ангелом. Він хоч би ніколи мною не прикривався. Якби не обов'язок Даніеля, душа Сардинії і договір з Брієром, котився би Монті зі своїм королівством на всі чотири сторони. Але мені, поставленій у незручне становище, нічого не залишається, як погодитись на ці крамольні умови.

Далі ми йшли мовчки. Монті, мабуть, ще багато чого розповів про свої плани на одруження, але мені було достатньо того, що я вже почула. Ми завернули за ріг, і за гіллястими деревами побачили Еллу, що гордо виходжувала в компанії придворних слуг.

— Мізріель, — писклим голосом покликав мене брат, — підійди до мене.

— Вибачте, Ваша Високість, я дуже потрібна кузині.

Користуючись приводом, я позбулася компанії егоїстичного принца. Мені тепер довго не схочеться з ним розмовляти. Підійшла до Елли, яка щось надиктувала писарю, у якого вже закінчувалося чорнило. Смиканим оком він поглядав на біса в сукні.

— А ось тут я хочу фонтан із кришталю, щоб він був прикрашений діамантами розміром із котячу голову.

— Котячу голову? — схопився за серце чоловік із рахунками в руці. Мабуть, скарбник.

— Ні, котячої голови не треба, — уточнив біс, — але діаманти щоб були обов'язково. Хоча, якщо ви наполягаєте, то я, так і бути, заради діамантів потерплю вашу котячу голову.

— Елла, золотце, хто ці люди? — спитала брата.

— Це мої помічники. Їх направив до мене Річард, щоб виконали всі мої побажання щодо підготовки до нашого весілля.

— Бідолашний король і нещасливе королівство, — не втрималася я.

— Тобі буде! Ось, краще подивися, яка у мене буде сукня.