Чортівка на виданні - Крістіна Логоша

Їй одразу подали аркуш паперу з ескізом. Я подивилася на малюнок, і мені стало одночасно погано і смішно: на ньому був зображений жіночий силует у сукні суцільно з дорогоцінного каміння з масивними золотими ланцюгами, перлами та смарагдами. Здавалося, хтось вилив на себе смолу, а потім обліпився вмістом скрині з піратськими скарбами. У цій сукні не те що ходити, у ньому дихати неможливо.

— Вибачте, джентльмени, мені треба переговорити з майбутньою нареченою наодинці. — Я схопила Даніеля за лікоть і відтягла, щоб нас ніхто не почув: — Ти що твориш? Чи хочеш зробити банкрутом королівство за один день? Чи надумав утекти в цій сукні, і сам стати королем нової країни?

— Я? Ні! — здивувався Даніель. — Мені це порадила швачка.

— Нічого не хочу знати. Але якщо через твою вибагливість доведеться перенести наші весілля, обіцяю — під вінець ти підеш по-справжньому!

Даніель невдоволено скривився.

— Нервова ти стала, Мізріель. Але я тобі прощаю. Наречені всі такі... — Брат відвернувся і звернувся до слуг: — У мене з'явилися нові ідеї. Джентльмени, ходімо в той бік!

І, як гусята за мамою гуски, вони пішли за ним. Стало шкода всіх цих слуг і самого короля — Даніель з них всю душу вичавить.

Засмучена до глибини душі, пішла до своїх апартаментів. Нікого не хотілося зустріти, та йшла манівцями. Тихесенько підійшла до дверей у вітальню і завмерла, почувши розмову.

— …А що буде після того, як тебе розчарують? — спитала Сардинія.

— Я втечу далеко-далеко, де більше ніхто не завадить мені бути самим собою.

— Відлетиш… — з придихом повторила дівчина.

— А ти полетиш зі мною, Сардиніє?

Русалка замовкла. Мені чомусь захотілося, щоби вона погодилася. Кинула всю цю мішуру палацових інтриг і полетіла на край світу з тим, хто їй справді дорогий.

— І ти ще питаєш? Звісно, ​​полечу.

Я відчинила двері — на дивані сиділа русалка, а відважний розлігся на її колінах. Вона гладила його по голові і дивилася з такою ніжністю, що в мене всередині все скрутило від болю усвідомлення — я ніколи не зможу так дивитися на Монті.

— Вибачте, я не хотіла турбувати, — сказала, входячи.

— Мізріель, ти повернулася! —Зраділа бездушна. — Щойно придворний глашатай запросив усіх учасниць відбору до малої зали. Робитимуть якесь оголошення.

Подивилася на настінний годинник — є час прийняти ванну і змінити сукню.

***

П'ять претенденток сиділи за широким столом. Усі мило посміхалися і зображали дружню бесіду. Кожна знала, що гидких та сварливих дівчат ніхто не любить, а кожна негативна риса може стати приводом викинути тебе з відбору.

Двері відчинилися, увійшли двоє.

— Міледі, — звернувся до нас Себастьян. Поруч із ним м'явся Монті, — ми з принцом поговорили, і вирішили кожній із вас дати невелике завдання. За підсумками Його Високість вирішить, чи годитесь ви на роль його дружини чи ні.

— І що треба робити? — насторожено спитала гномка.

— Вам сподобаються. Ми підбирали для кожної своє… — Відьмак роздав усім конверти. По здивованим зітханням міледі стало зрозуміло, що не всім завдання припали до смаку. — За кілька днів влаштуємо демонстрацію результатів виконаних завдань, і після цього буде обрано дві фіналістки.

Завдання вразили. Гномка мала виступити з балетною трупою в ролі солістки. Вона дуже засмутилася: гноми – жахливі танцюристи. Лусінда мала без магії три дні приглядати за дітьми притулку, чим фея була вкрай незадоволена. Амалію направили за місто брати участь у зміцненні хатин борсуків. Швидше за все, це вигадали спеціально, щоб прибрати її подалі від палацу та показати скелетній гільдії, що вшановують проблеми їхнього виду. Сардинія сумно зітхала — на неї чекав іспит з арифметики, фізики та історії. Бідолашній русалці натякнули на дурість і намагалися виставити в поганому світлі.

Відкривши свій конверт – я обомліла. Він виявився порожнім. На аркуші не було жодної букви, ніби мене звільнили від цієї витівки. Я насамперед подумала, що це Монті про мене потурбувався, але потім представила великий зал, повний глядачів, і як я виправдовуватимуся, що нічого не робила, і зрозуміла, що це підступи Брієра.

— Я відійду ненадовго. У мене виникло запитання, — сказала Сардинії, пішла до кабінету Себастьяна.

Розлючена черговою несправедливістю, смикнула двері і побачила Брієра, що сперся на стіл із задоволеним виразом обличчя.

— Ти довго, я думав, ти прийдеш раніше.

— Що це означає? — простягла порожній аркуш паперу.

— Це твоє завдання.

— Воно написане невидимим чорнилом? Тоді варто було про це одразу попередити, щоб не було нерозуміння, — підключився мій природний сарказм. — Чи ти хотів зганьбити мене при всіх, показавши, що я не можу виконати дрібниці, начебто станцювати танець чи скласти два плюс два?

— Хочеш завдання?

— Так!

Він вихопив у мене аркуш і щось написав.

— Тримай, — подав мені його.