Чортівка на виданні - Крістіна Логоша

Розділ 13

Монті весь день був пригнічений. Я бачила у вікно, як він задумливо прогулювався садом, не бажаючи ні з ким розмовляти. Його можна зрозуміти — нікому не подобається бути маріонеткою в планах. Мабуть, відчувши це, конкурсантки сьогодні не були такими наполегливими. Амалія Россі — скелетна діва, і так не дуже цікавилася принцом, тепер стала завсідником у наших апартаментах. Мила бовтунка розповідала плітки, ділилася враженнями від відвідування театрів та вистав, але завжди ухилялася від питань про те, чому продала свою душу і ким була в минулому житті.

— Мені здається, Мізріель і Лусінда вийдуть у фінал, — сказала гостя, — вибач, Сардиночко, але я не бачу в тобі сильного конкурента.

Рудий кіт, що сидів на її колінах, задоволено замурчав. Помітивши це, русалка почухала його за вушком.

— Я б не сказала, що дуже засмутюся. Монті не єдиний принц у всьому світі, та я вже не впевнена, що мені він потрібен, як і його корона.

— Саме! Принци пихаті, егоїстичні і дуже дивакуваті. На нашого Монті без сліз не глянеш — він дуже дивний! Тобі потрібен інший наречений, Сардинія, простіший і більш нормальний, — встряв у розмову Даніель.

— Мур-р-р, — схвалював слова Елли Відважний.

Я мило посміхнулася агітаційній компанії, яка розгорталася навколо рудоволосої дівчини. Пройшла в кімнату і взяла темну довгу накидку і пройшла з нею вітальнею.

— Куди ти зібралася? — поцікавилася Елла.

— Клієнт з'явився. Потрібно виконати бажання, — збрехала.

— Добре. Щось зачастили ці клієнти ночами бажання вигадувати, — розмірковував Даніель.

— Вже ніч? Як швидко час пролетів, я й не помітила, — злякалася Амалія і, розпрощавшись, вискочила вперед мене.

Надягши накидку, я спустилася в королівську стайню. Менше всього хотіла зустріти Брієра, і мені посміхнувся успіх. До того ж кістяна помічниця доповіла, що він із королем обговорював якийсь важливий закон, пов'язаний із врегулюванням прав кістяків. Отже, Себастьян буде зайнятий ще довго. Осідлавши першого-ліпшого коня, я помчала з палацу — не могла витратити час навіть на очікування візника. Маєток Брієра знаходився за містом в одному з довколишніх сіл.

Я неслася по дорозі на високий пагорб, поки з нього побачила вогники — світло в будинку, що приховує секрет Брієра. Перейшла на спокійний крок, намагаючись рухатися максимально тихо та непомітно. Прив'язала коня у невеликому гаю під стінами маєтку.

— Залишилося діло за малим, — підбадьорила себе, хоч було дуже страшно.

Весь периметр будівлі, оточеної високою огорожею, накривав магічний захист. Вона непомітна для звичайної людини, її енергетику можуть розпізнати лише чаклуни. Робочі вила відразу з'явилися в моїй руці, вкотре порушую правило не використовувати їх у особистих цілях. На гострих зубцях спалахнули язики полум'я.

— Сильніше!

Вили виконали наказ. Магічне світло розсіювало нічну імлу.

Я торкнулася паляючими кінцями землі, і висушена літньої спекою трава спалахнула, як сірник. Вогненна нитка стрімко помчала навколо паркану, оточуючи його полум'яним кільцем. Вогонь накинувся на дерев'яні лати та цегляні стовпи. Задушливий дим здійнявся стовпом, і в маєтку помітили пожежу. Слуги ринулись гасити полум'я, яке не чіпало нічого, окрім паркану, але їм заважала магія: згаснувши в одному місці, вогонь відразу розгорялося в іншому.

— Чекаємо на господаря. Він повинен приїхати з хвилини на хвилину, — почула я розмову одного зі слуг, який зрозумів, що їм не впоратися.

Брієра не було ще з чверть години. За цей час частина огорожі поряд зі мною неабияк вигоріла, утворивши велику дірку, в деяких місцях він спопелився до самого заснування.

Тупіт копит змусив мене піти ще глибше в темряву, але навіть звідти я чула розмову Себастьяна і кількох його супутників з керуючим, який розповідав про те, що сталося. Розрахунок був правильним — Себастьян прихопив із собою чужинців, не зная, який саме маг здійснив набіг на його дім.

Полум'я вже дожирало залишки огорожі. Тростина Себастьяна з рукояткою у вигляді черепа яскраво засяяла зеленим світлом, він стукнув наконечником о землю, і вогонь потроху затихав. Оглянувши збитки, відьмак пройшов до садиби. У момент перетину захисного бар'єру його супутниками він відключив невидимий захист, і я шмигнула в дірку і сховалася за кущем ялівцю.

Схвильовані слугам було не до мене, вони прибирали наслідки пожежі і намагалися не попадатися на очі розгніваному господареві. Коли Себастьян зайшов у маєток, я почала пробиратися до будинку. Слуги, що звикли до магічного захисту, навіть не потурбувалися закрити відчинені навстіж вікна. Чомусь згадався проноза Даніель — він із задоволенням пішов би на цю справу, але пов'язан контрактом, а його стурбованість персоною Брієра змусила мене не попереджати про свої плани.

Я залізла в кімнату з вимкненим світлом. З щілини під дверима бігло яскраве світло, і  долинав тупіт кроків. Незнайома жінка, що розгулює по дому з вилами в руці, викличе багато запитань, тому я вирішила змінити свій вигляд. Магічний тризуб засяяв, перетворюючи мене на чорну кішку. Пухнастий вихованець не викличе таких підозр, а маленький розмір і непомітне забарвлення, дозволить бути майже непомітною.