Чортівка на виданні - Крістіна Логоша

— Звали, міледі? — замість вітання спитав Себастьян.

— Цілий день переживала, де ти ходиш. Аж серце защеміло від занепокоєння, що не можу тебе знайти, що з тобою щось трапилося, — зворушливо промовила наївним голоском.

Не чекаючи такого, обличчя відьмака скам'яніло від подиву. Він тільки й зміг вимовити:

— Що правда?

— Ні, звичайно, — сказала похмуро. — Де моє завдання?

— То я ж тобі його дав — повернути мою щасливу лапку.

Він дивився уважно, перемагаючи себе, я відповіла:

— Вона в мене. Але як я можу бути впевнена, що завдання, яке ти мені вигадаєш, раптом не зміниться в момент презентації результатів?

Себастьян усміхнувся, і на щоці з'явилася приємна ямочка.

— Ах ти, маленька шахрайка. Де вона?

— Ні-ні, я поверну її тільки після того, як даси завдання. А щоб не обдурив, мені потрібен магічний договір, що підтверджує, що воно дійсно дано тобою і є справжнім. Тоді маю докази. Без підтвердження ти нічого не отримаєш.

— Ти мені не довіряєш? — щиро здивувався Себастьян, а в мене мало не стався напад істеричного сміху.

— Ні звичайно! І ти ще питаєш?!

— Значить, завдання я тобі не віддам, а кролячу лапку сам знайду. Ось зараз.

— Шукай! — кинула у відповідь і байдуже сіла у крісло.

На столі лежала книга, забута Сардинією, я взяла її в руки і вдавала, що читаю. Себастьян не вгавав. Як пронозлива шпигунка, він почав оглядати книжкову полицю, скидаю книги на підлогу. Задер покривала на ліжку, перевірив матрац — я терпіла, вдаючи, що нічого не помічаю. Він, як дитина, що шкодила із образи. Побачивши мою байдужість, перейшов на гардероб, почав викидати з нього мої сукні. Прикраси, брязкаючи, теж падали на підлогу.

— Це ж якою людиною треба бути, щоб ховати лапу мертвої тварини у своєму одязі? — промовила вголос і додала, щоб почув Брієр: — Себастьяне! Ти в панталонах подивися! Не дарма ж тебе називають найкращим шукачем королівства!

Жарт відьмак не оцінив і продовжив трощити кімнату. Добре, що я здогадалася сховати артефакт поза територією палацу — кістяна помічниця потягла її туди, де жодна жива людина не знайде. Покінчив із гардеробом, він знову увійшов до кімнати, і я сховала обличчя за розкритою книгою.

— Моя кізочка, наскільки ж цікава книга, що ти її читаєш вгору ногами?

Удостоїла його зневажливим поглядом і перевернула підручник.

— Ось тут я ще не дивився, — голосно промовив і підійшов до мого туалетного столика. Я здригнулася. Кістяна помічниця цілий тиждень тягала з заарештованого будинку до палацу мою косметику. Баночки з пудрою, помада, парфуми — все, що я підбирала особисто і було зроблено на замовлення в єдиному екземплярі.

— І що тут у нас? — він відкрив футляр із дорогою пудрою, моє серце не витримало — кинула книгу і підскочила до нього, захищаючи цінні речі.

— Якщо ти зараз же не підеш із моєї кімнати, я покличу палацову охорону!

— Відмінна ідея, за допомогою охорони знайдемо викрадену річ у два рази швидше. Не забудь їм розповісти, за яких обставин сталася крадіжка.

Спроба засоромити мене вийшла йому боком. Від образи я схопила розкриту пудреницю і висипала вміст йому в обличчя. Відьмака наче занурили в муку. Пудра була дорогою, але ніколи в житті не приносила стільки задоволення, як зараз!

Він провів рукою по обличчю, очищаючи очі, і глянув на долоні.

— А тепер можна покликати охорону, — промовила з почуттям переваги.

— Рано, ти ще не готова до зустрічі, — брудною рукою він торкнувся моєї щоки.

— Негідник! — Я почала витирати обличчя від косметики.

— Ще не все, моя кізочка, — міцно обхопив мене, притиснув до себе і з насолодою поцілував у губи, остаточно забруднив моє обличчя.

Я упиралася, але коли вирвалася з його чіпких рук, була схожа на порося.

— Ти за це заплатиш, Брієре! — шаленіла я від безсилля.

Чим більше він виводив мене з себе, тим веселішим ставав.

Здавалося, йому це більше подобається, ніж цілувати.

— Чим же, моя кізочка?

— Хоч би камзолом, — схопила зі столу олію для волосся і виплеснула на неї вміст флакона.

Обличчя відьмака стало суворим. Я похилилася — перейшла межу дозволеного. Несподівано згадалися слова Відважного про замах і загрозу Хрещеній Феї.

— Це був мій улюблений жакет, — він почав розстібати гудзики, — тепер мені нема чого надіти.

Кинув зіпсовану річ на підлогу, Себастьян наближався, але я не відступала і вже відчувала в руках невидимі вила.

— Можеш узяти одну з моїх суконь.

Він поставив руки в боки і оглянув погром у помешкання. Потім його погляд зупинився на мені.

— Я обрав. Хочу це, — дивився на те, в якому я була одягнена.