Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

   Один з двох моїх кошмарів стояв на відстані витягнутої руки і робив спробу мило посміхатись. Але така людина і мила посмішка речі не сумісні.

– Зізнаюся, ваш образ запав мені в душу. Моє ім'я Аскольд Морло і я був би щиро радий, якби в нашого королівства була така яскрава і войовнича королева, вігесса Адалін, – промовив він і все ж таки  криво посміхнувся, половину його обличчя закривала чорна шкіряна маска і я ніяк не могла відвести від неї погляд. Заціпило мене добряче. Ні сказати щось, ні відійти не могла. В голові крутила одну лише думку: “Він тебе не знає, він не знає хто ти насправді, він не знає…”

– Але, якщо ви не станете королевою, то я хочу, щоб ви знали що буду у списку ваших залицяльників. Знаю, що в мене жодних шансів немає – вік не той та і особливості зовнішності не дуже приємні, але я маю надію,  що ви подаруєте мені хоча б  маленьку посмішку, – продовжував говорити Шрам і вже потягнувся до моєї руки для джентельменського поцілунка. 

      А я розуміла, що ще трохи і мене просто вирве від його присутності.

– Вігесса? Вам не добре? Ви геть зблідніли, – помітив він мій стан.

– Все добре, просто перехвилювалась, – якось видавила з себе я. 

– Може провести вас на свіже повітря? – запропонував він і доторкнувся до мого ліктя.

      А мене наче током пробило. Ще трохи і я гепнуся тут, втрачу свідомість,  як якась ванільна вігесса в перший день виходу у світ. 

– Ні ні, не треба, все добре, – я навіть посміхнутись йому спробувала. Може хоч так відчепиться.  

– Я ж бачу що вам погано, не хвилюйтеся вігесса, вийдете на декілька хвилин, подихаєте чистим повітрям і зайдете назад. А я проконтролюю, щоб усе з вами було добре, –  заспокійливо говорив Шрам і вже потроху тягнув мене за лікоть до дверей.

     Та що ж це таке? Як відчепитись від нього не викликаючи ніяких підозр? Він був огидним. Починаючи від голоса і закінчуючи загальною аурою, що просто таки відштовхувала від себе. І хоч він намагався корчити з себе хорошого добродія та я впевнена, що навіть якби я немала особистих причин тікати від нього куди ноги несуть, я б все одно відчувала цю відразу і якусь огиду до цієї людини. 

   Він продовжував невпинно тягнути мене до виходу, а я щось там лепетала невпевнено про те що все добре і не треба мені нікуди йти. Я хотіла вирвати свою руку і гепнути як слід його з правої ноги та прямо в потилицю, а потім по спині контрольний раз. Все тіло зуділо від бажання захищатись, а я не могла нічого зробити. Мусила несміло впиратись і тягти час, в надії що трапиця чудо і мене спасуть від нього і його бажання витягнути мене кудись там на свіже повітря. Яка жорстка іронія долі – Шрам мій можливий залицяльник. Та яка там іронія це просто катастрофа. 

  За своєю боротьбою, і внутрішньою і зовнішньою, я й не помітила, як стихла мелодія першого танцю. Так само я не помітила, коли  нас вже біля самого виходу наздогнав Рейнар.

– Аскольд, ти сьогодні відпочиваєш? – рівним і спокійним тоном запитав король за моєю спиною, а я аж здригнулася від несподіванки. 

– Так, ваша величність, – відповів Шрам, відпускаючи мій лікоть і роблячи шанобливий уклін перед королем. 

– Ну то відпочивай, – просто сказав король і взявши мою руку в свою, повів геть від нього. 

       Моя долоня була волога і холодна, а його – суха і тепла. Я була готова розцілувати його в цей момент, бо ще може б декілька секунд і я  або влаштувала б тут бійку, або втратила свідомість. 

– Вігесса Адалін, чи не відмовите ви мені у танці? – церемонно запитав король, зупиняючись серед зали.

       Ми там вже були не одні. Перший танець закінчено, бал офіційно відкрито і тепер усі бажаючі можуть прийняти участь в танцювальній програмі. Десь над головою тихо жужів візор, тому я звісно зробила реверанс і ствердно відповіла на пропозицію короля.

– Як ти себе почуваєш, вігесса Адалін? – запитав Рейнар коли ми почали танець.

– Вже просто прекрасно, ваша величнісь, – дійсно щасливо промовила я і не скривила душою.  Бо на відстані від Шрама мої неприємні відчуття що вітром знесло. 

– Маю надію, що це моя присутність так гарно впливає на твоє самопочуття.

– Тільки так, ваша величнісь, – та я готова була зараз йому серенади співати, за те що спас мене в останню мить. 

      Насправді, я думала, що танцювати у такій сукні з крилами буде як мінімум незручно, але Рейнар і тут був майстерним професіоналом. Чи може я так відчувала на контрасті із ситуацією з Шрамом, від якої він мене спас, але мені ще ніколи не було так легко і комфортно під час танцю. А можливо це все ще тому, що це ж по суті був мій перший танець в якості самої себе.

     Коли мелодія стихла, король не відпустив мою руку, а повів мене до чайного столика біля вікна, де поважно засідала дружина Оттара Мудрого, вігесса Ламірія. Вже коли ми майже підійшли і візори трохи відстали від нас Рейнар умудрився тихо мені шепнути:

– Щоб сиділа мені біля тітки. А після балу чекай мене, бо я прийду тебе вбивати. Біда на мою голову.

  І все це він сказав просто таки з приголомшливою посмішкою. Зі сторони мабуть можна було подумати, що він якийсь чарівний комплімент мені там говорив, а не насварив і пригрозив розправою.