Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

До десяти років я росла звичайною дівчинкою, залюбленою своїми батьками та братами. В сім'ї нас п'ятеро дітей – три старших брати, я та наймолодший братик Дан, йому було лише три рочки. Наша родина жила на півночі країни й вела звичайний, такий як і всі заможні сім'ї, побут. Пам'ятаю, здається, в мене навіть була особиста служниця і нянька.

Моя мама походить з роду магів, тому татові, як хоч і заможному, але все-таки звичайному дворянину, довелося увійти до маминого роду.

Та їх це зовсім не хвилювало. Вони кохали один одного і все інше було для них незначними дрібничками. 

Наші біди теж почалися з кохання. З неправильного, злочинного кохання короля Фрідріха до моєї мами…

Мені було дев'ять років, коли Фрідріх зійшов на престол. Десь за пів року до цього він одружився з принцесою Дарією із сусіднього королівства Торос. Подейкували, що це був вимушений союз, оскільки Торос це дуже могутнє королівство. 

Поки наші королі століттями грабували свій народ, правителі Тороса розвивали та розширювали свої території. Їхня могутня армія наполовину складалася з найсильніших бойових магів на усьому континенті. А техномагам і взагалі не було рівних.

Тому Фрідріх, розуміючи своє хитке становище, вирушив до сусідів з дипломатичною місією. А повернувся вже із, закоханою в нього по самі вуха, нареченою. 

Є в нашому королівстві одна традиція. Коли новий король сходить на престол, то обов'язково, після всіх необхідних церемоній, вирушає зі своїми придворними  в такий собі королівський об'їзд територій, зупиняючись у найзаможніших маєтках кожної місцевості. І чим краще нового правителя зустрінуть, тим більше привілеїв матимуть господарі протягом усього правління короля, а  разом з ними й вся та місцевість, де він зупинявся.

Пам'ятаю яка радість охопила мене, коли мама з татом оголосили, що поважна місія зустріти короля на півночі країни дісталася саме нам. Ми всі тоді так раділи…

Потім почалися приготування. Наше помістя було останнім у списку, тому часу в нас було задосить. 

Я бачила як сильно хвилюється мама. В неї завжди  все мало бути ідеально. Такий вже характер мама мала. Вона заганяла всіх, навіть свого чоловіка. 

Тато, на відміну від мами, був звичайною людиною, тому просто не витримав щоденної напруги  й прихворів. Здавалося б легка застуда, але недосипання і хронічна втома таки вклали нашого татуся в ліжко. Від цього мама почала нервувати ще більше, тепер вона докоряла собі ще й за те, що заганяла чоловіка. 

В день приїзду короля все було так, як мама хотіла. Окрім того, що тато не зміг зустріти правителя через недугу, яка прикувала його до ліжка. Мама трималась і не показувала, що щось йде не так.

Яка ж вона того дня була красива. Як ніби намальована талановитим художником. Скільки років пройшло, а я й досі пам'ятаю, як вона ніби сяяла зсередини. Вже потім дізналася, що то було не моє дитяче бачення, а древня магія нашого роду. Яка кінець кінцем і загубила нас усіх…

Від тривожних спогадів мене відірвав шурхіт гальки під колесами карети. А це означало, що ми в'їхали на територію замку.  Троє дівчат, які сиділи зі мною, відразу почали чепуритись, штовхаючи одна одну ліктями, позаяк місця в кареті було замало для їх занадто пишного вбрання.

От і все. Назад дороги точно не буде. Скільки разів за цей тиждень я собі це говорила? 

Засідання в Горлумі пройшло так, як задумав Джерольд. Панове присяжні дуже перейнялися моєю важкою, сирітською долею і звісно були раді надати мені можливість брати участь у відборі.

Моя там участь, в їх очах, ні на що не впливала. Всього лише однією учасницею більше. Тому все пройшло рівно. Поновили мій рід в книзі крові, трохи помучили запитаннями про моє життя-буття, я розповіла їм декілька зворушливих історій, як ми й домовились з управителем. Запитали чи освоїла я повною мірою магію роду. Сказала їм, що через переляк у дитинстві погано її відчуваю і майже не користуюсь нею (що, до речі, майже було правдою, за винятком одного невеличкого нюансу) і все, діло зроблене.

А, ще ж маєток сімейний повернули мені. Що правда, я ніколи не наважусь туди поїхати. Я хоч доволі безстрашна та не настільки… Є страхи, якім живуть в наших душах до останнього подиху. 

Далі була зустріч з, я так зрозуміла, відповідальними за церемонію відбору королеви. Ось тут як раз мені не дуже були раді. Я своєю появою, виявляється, порушила їх ідеальну концепцію священного дійства. А, як на мене, то їм просто не хотілося возитися ще з однією непотрібною учасницею. Але у них, як і в мене, не було іншого виходу, тому, не дуже старанно приховуючи своє невдоволення, вони все-таки пояснили мені основні правила та мої подальші дії тут.

Спочатку було помпезне відкриття церемонії відбору королеви. На головній площі столиці встановили величезну сцену, туди зігнали всіх дівчат, у кількості 51 штучка. І ми десь години зо дві слухали як ведучий натхненно презентує кожну дівчину усім, хто зібрався на площі та візорам, які літали повсюди наче комарі.

Це так нудно і важко. Вистояти дві години на підборах, старанно посміхаючись і вдаючи шалене задоволення це те ще випробування. 

Самого Рейнара там звісно не було. З ним перша зустріч запланована вже безпосередньо на території Білого замку. Це основні королівські володіння, що за розмірами своїми були як половина всієї столиці. Таке собі місто в місті. З кордонами, особистою армією, ну і звісно ж з іншими правилами суспільного життя.